Торкаюся ніжної тканини,
Пливу я серцем у забуття.
Ці чудо-рушники, килими
Сплелись в бабусине життя.
У кольорах оцих чарівних
І молодість, і щастя, й біль.
Не було їй в роботі рівних,
Була порадою для всіх.
Червоні грона у калини —
І оживає майбуття.
В них задивилась Україна,
В них є сенс мого життя.
Нема бабусі, тільки квіти
Цвітуть завжди на полотні.
Вони, немов маленькі діти,
Щасливі й трішечки сумні.
Блакитне й жовте, мов єдине,
Принишкло в ранішній росі.
Та буде жити Україна,
Бо ми живем у цій красі!
Бабусині рушники
- Информация о материале
- Автор: Лілія Маркович, 9 клас - с. Навоселиця, Україна
- Просмотров: 7083
Комментарии
Серцем пливу у забуття...
Бажаю творчих успіхів. У Тебе вийде!