1 1 1 1 1 (5 голосов)

***
Дерево струсить невидимий сніг
І небеса залоскоче.
Тиша осяяна вийде за ріг –
Холоду вип'є охоче.
Ідол геть крихітний за парканом
Став, бо чекає арешту.
Електрозоряним скутана сном
Бура зима йде по мешти...

***
На пухнастих зіницях раю
На твердій, кучерявій землі –
Я терпляче шукаю, чекаю,
Бо чекати потрібно мені.
Зелень в травні відверто розкута, -
Що хотілося б впасти в траву,
Що хотілося б просто відчути
Тиху думку, різку і живу.
По моєму дасі досі краплі
В'ються зіркою в нетрі зими,
Сядуть ночі на жовті лапи,
Коли клен у гіллі загримить.
Коли зникнуть питання секретів,
Коли викричить світ власну злість.
Білий липень, ледь приспаний медом,
Вловить щиру комету за хвіст.

***
Літак розсікає простір
Чітким поцілунком хмар,
Дахи від спеки морозить:
Кидає то в холод, то в жар.
Трава розкисає в тінях,
Але їй не шкодить пітьма.
І сонця дебеле проміння
Доби в висоту підійма.
Горіх скімлить вітром і листям,
Акації мед гомонів
Так коротко скупо і стисло,
Що ледь вистарчало слів.
Тут кожен, хто в собі певен,
Насправді мізерний, як раб.
Почався черговий червень.
Триває черговий етап.

***
Свічка жувала місто,
Сунула ноги в сніг.
Килим під стелю ліг,
Як і ти, до істини близько.
Тому, що небо пече,
Від байдужих проекцій трясеться,
Тому, що біти на серці -
Це суто природа речей,
Тому запускає програму
В голову і телефон -
Загальнолюдський планктон -
Про місто, зжерте свічками.

***
Сніг так сиплеться, мов кінопостановка,
Наче вся суцільність,
Наче біг.
Біг середній поміж штучним,
Справжнім.
Срібний синтез наших почуттів.
Біло-біло замітає очі,
Сонце смажить на сковороді.
Лід ударом променів лоскоче
У повільній, довгій боротьбі.
Заночує в книжці Котляревський –
Де розкаже радісно Еней,
Що в хвилини
Крицеві, та мертві
Я
Ховала
Серце від людей.

***
Рука пірнала в статус сутінковий
І на стіні – смарагдовий браслет.
Напийся скільки хочеш тої крові.
Є ще. Поглянь-но у буфет.
Рожеві пасма прибережних ліній
Облещують морями язики.
Як дві сережки очі не осінні.
Та кілька слів – це дотик не гіркий.

***
На нігті даху
Крізь штору дерева
Сідає місяць
Беручись світлом за живіт
Пульсуючої пaм'яті
Місяць мертвий за нашими мірками
Відкриває на кілька миттєвостей миль
Більше, ніж решта

***
Мені б хотілося бути з життям
На "ти"
І з тобою на життя
Запахом кавових зерен
Вистукувати по бамбуку
Власних кроків
Дощ над головами
Вулиці
В твоїй присутності.

***
Cкажи, навіщо ми
Сидимо на краю світу
І підошви б'ють краї зірок
Біля океану, що вражає
Блакитним присмерком
Власної глибини?
З іронією один до одного
Біля рожевої незамкнутості,
Як вежа в шахах,
Світиться перелік можливих припущень:
Скажи, навіщо мені
Будь – які припущення?

***
Мала Есмеральда
Б'є у тамбурин Сонця,
Струшуючи помаранчевий попіл
З власних стоп.
Змії її амбіцій
Сплять у знятих черевичках,
І сниться їм
Втрачений листопад.

***
Ми живемо тепер,
Бо прожили тоді.
Рукою без пальців смерть
Не стукає у наш дім.
Мороз в капілярах щік
Сам від себе замерз.
Час у столицю втік.
Ми живемо тепер.

***
Я себе віднайшла
У норвезьких лініях
Хмародерів окатих.
Бо присутність самої себе – це велике
Свято...
Королева химер королівських...
Ненадовго...
Постаменти...
Скрипки...
Та склянки з водою...
Це велике свято
Побути тобою.

***
Можна любити,
Можна відчувати геть усе,
Носити будь – які спогади під кістьми,
Але я люблю лапату,
Заметіль січня
(Не цвіт з дзвонів дерев пасхальних,
Бо прекрасніше досягнень
Завжди сподівання).
Заметіль,
З чорних дзьобів архангелів,
Коли відцвітають
Червоно – рожеві,
Такі засоромлені
Троянди на твоїх плечах
І віолончельні струни
Крутяться навколо мого,
Розрізаного на чотири чверті стану.
Отрута яблунь,
Їхні розв’язані ноги.
І я.
Тільки дві золотисті сніжинки
Замість очей.

***
Білі кубики тепла
Увімкнуті ногами вверх
Ми наллємо в них чай,
І ми – це майже одна людина
В силу об'єднуючих обставин.
Я люблю, коли твої ноги на моєму підвіконні,
І твій усміх на моїй фіранці.
Жовтогаряче сопіння листопаду
Наче випадково падає
На посудини нашої єдності.
Урбанізований добряк – місяць
Впаде скибочкою лимона
В наш чай.

***
Загоряться вогні на плиті –
Три в руках сірники
І тепер на смітті…
Покурило вікно, і я
Пішла.
Відносно спокійна, навіть не зла.

***
Я б багато не попросила:
Тільки кави з шматочком хліба.
А все решта давно вже біле
І доведене до консистенцій...
Не подумайте,
Що ви, люди!
Я не маю до вас претензій!
Просто дайте собі сказати,
Похлебтати води і кашлю...
Не подумайте,
Що ви, люди!
Засинати зовсім не важко!
Посміхайтеся, тільки так треба.
Я на "Ви", чи багато вас...
Треби жити, про щось треба жити...
Чорно-біле – це також контраст...
Підвіконник мене знесилив
Без традицій свого спокою...
...Хоч брехні, але я б попросила...
І торкнулася б навіть рукою.

***
Підбори теплі, теплі спини…
Одна таблетка на прощання.
І ніби перший дощ загинув,
А я загублена востаннє.
Знайди мене на оксамиті,
Як рибу, що заснула в краплі –
Там всі життя мої прожиті
І щось інакше може раптом.
Всі крики, болі - в жмут волосся,
Зберу і кину. Не згоріло.
Загинув дощ. Він перший досі
Згасив моє останнє тіло.

***
Місяць мене не втратить,
Місяць мій листопад.
Пеклом чорним проклятий
Безпомилковий солдат.
Я вічна йому і матір,
Сестра йому і раба
Власним життям проклята
І власним Богом... Хіба
Будую я храм для молитви?
Такого не було, ні.
Так просто хотілося жити,
А не помирати в пітьмі.

***
Було темно і було слизько.
Тиша їла очима тварюки.
О четвертій ранку приблизно
У вікно ти до мене постукав.
Може, навіть, мені здалося,
Що горять чорнокрилі хати
І хвилини складалися в стоси.
І хотілося просто спати.
Тільки день заблукав у поставі
Оксамиту машин і вікон,
Та сніжинки для мене постали
Як маленькі блакитні каліки...
Тільки плакати, тільки жити
Під порогом власної втрати.
Вже в програмі подій прошито:
Тільки жити і часом втрачати.

Комментарии  

shturman
0 #5 shturman 16 января 2011
Філософія нашого сприйняття і буття завжди хвилює, а тим більше коли про це розмірковую юна авторка. Її думкам тісно на клаптику паперу. Є надія, що ця поезія розгорнеться на широкому полотні, якого висчачить для багатьох. А це уже успіх.
NinaMal
+1 #4 NinaMal 11 января 2011
Цікаво. Зробила для себе таки висновки:
- Юна поетеса є особистістю зі своїм баченням, Ії роботи далекі від шаблонного віршування;
- Однозначно, що Ярина не тільки „письменник”, а і вдумливий „читач”. По творам відчутно, що автор знайома із сучасною світовою поезією, мені здається, що захоплюється Лоркою, японською поезією. Далеко не всі зі школярів читають і розуміють визначний твір Котляревського, а тут бачимо таке особисте „…Заночує в книжці Котляревський – де розкаже радісно Еней…”. Вважаю це надзвичайно важливим. Треба всім юним авторам якомога більше читати.
- А що стосується дещо „трагічного” світосприйняття , то наведу із Олександра Блока: „…Сколько ни говорите о печальном,
Сколько ни размышляйте о концах и началах,
Все же, я смею думать,
Что вам только пятнадцать лет…” Це минеться, це період дорослішання.
Успіхів!
Оборіна
-3 #3 Оборіна 11 января 2011
Гарно, але не слідкуєш за кількістю складів у рядках. Трава розкисає в тінях... Збіг наголошених складів. Напиши у тінях.Шостий вірш - філософська незрозумілість. Багато з чим не згідна. Метафори потрібно використовувати влучно.
Яринко, з синтаксисом зовсім не дружиш. Багато помилок. Пару віршів мені не сподобалися зовсім. Не ображайся. Я прямолінійна і не люблю, коли лукавлять.
MaLugoVase
+1 #2 MaLugoVase 10 января 2011
Привіт!
Я би навіть 6 із 5 зірок поставив би по можливості. Підтримую слова Тані, незвичні метафори і свіжі образи. Ці поезії такі, що над ними треба поміркувати. Особливо приємно, коли ти розумієш, коли там та чи інша метафора (наприклад, місяць впаде скибочкою лимона в наш чай. Місяць також жовтий і він може бути різними - старим, молодим місяцем, як різні скибочки). Ці твори є білими віршами? Хоча деякі з них і мають незрозумілу риму, однак УСІ вірші мають ритм. Я, напевне, заговорився, але я просто давно не читав таких цікавих творів у поетичній "Бібліотеці". Чекаю-не дочекаюсь нових твоїх творів.
Вася
Таня
0 #1 Таня 09 января 2011
Якщо чесно, то я вражена. В тебе дуже свіжі образи і метафори. Так що якщо є якісь недоліки, то, так би мовити, "технічні". Ну, щодо літератури це слово не вживають... То я так... Тобто десь щось в структурі вірша, римі, ритмі... Але головне, що ти бачиш світ не так як інші: під особливим кутом. А зважаючи на те, що тобі тільки 15, то я взагалі мала би промовчати і почекати, коли ти сама до цього дійдеш. Але я тобі раджу. Зверни увагу. Я буду дуже рада, якщо ти виставиш свої нові твори і продовжуватимеш писати.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии