Якось на хутір Сірий завітав
І не тоді, коли Господар спав,
А в час, коли корів доїли
І вівці свій обід ще не поїли.
Прийшов він, немов хвацький молодець
Не крадучись, а лугом, навпростець,
Сміливо хвіртку до обійстя відчинив,
А на подвір'ї дуже лагідно завив.
Наш Сірий вив Господарю про те.
Яке життя його нікчемне та бридке,
Як він голодний по лісах бродив,
Як вівців він без пам'яті любив,
Як холодно йому зимою жить,
Як мріє він з Господарем дружить...
Та як вже Сірий жалібно не вив,
Його Господар геть не зрозумів,
Він миттю кинувсь до полиці,
Де зберігав набої до рушниці,
І ось вже постріл пролунав,
І Вовк на землю, мов підкошений упав...
Напевно, скаже хтось:
- Так в чому ж тут мораль?
На перший погляд Вовка жаль,
Та треба б знати Сіроманцю,
Що людям він залив вже стільки смальцю,
Що як і скільки б він не вив,
Господар правильно зробив...
Промовить скептик:
- Маячня!
Такого у природі не бува!..
А хтось заплаче:
- Боже мій!
В реанімацію його мерщій!..
Вовк та Господар
- Информация о материале
- Автор: Лілія Петрівна, 10 клас - Ромни, Україна
- Просмотров: 671
Комментарии
То ли ещё будет...?! Мо-ло-дець!