Меня нет
Вход/Регистрация
Меню
Сейчас на сайте:

Сейчас на сайте:

196 гостей и ни одного жителя

Читальный зал

Помер в душі моїй поет

Информация о материале
Просмотров: 772
1 1 1 1 1 (1 голос)

Помер в душі моїй поет.
Давно...
Його не воскресити.
Чому ж пишу про це тепер?
Заплуталась і змучилась.
Так важко... жити.
І дихати, і думати
Не хочу...
Обманута, покривджена, завжди сама.
Лиш кіт, що на вікні, муркоче.
Лиш кіт -
Моя відрада і моя сім'я!
Я завтра знову піду на роботу,
Де сірі люди, сірі звірі, сірий світ,
Де стомлено робитиму нудну роботу
Й не ждатиме мене ніде ніхто,
Лиш кіт...

Комментарии  

topolenok
+1 #3 topolenok 08 октября 2013
Я теж була дуже песимістичною в п'ятнадцять років. І вірші, схожі на цей, були. Але мені не соромно, а дуже страшно їх читати. Бррр...)) Оля, світ не сірий, і люди теж не такі. Не думай більше так, будь ласка. Сенс у житті є завжди, навіть коли здається, що його немає - це абсолютно точно і не підлягає ніякому сумніву)
Поета лише в одному випадку неможливо воскресити - коли його не було)
Ігор Дах
+2 #2 Ігор Дах 08 октября 2013
Олюсю,це на Тебе не схоже! Зовсім два різних вірші. Про маму сильний вірш,що не скажеш про цей. Тобі колись буде стидно за нього.Життя прекрасне навіть тоді,коли здається,що вже безвихідь. В поетів це часто трапляється.Але в них тоді пишуться прекрасні вірші....
Ольга Царицанська
+2 #1 Ольга Царицанська 07 октября 2013
Олечко, дуже песимістично для твого віку. Все життя попереду, а в ньому і щастя, і кохання, і щирі друзі.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

© Папченко А.И., 2010
© D-Студия "400 kотов", 2011
Перепечатка только с разрешения авторов проекта.
Все права защищены.
D-студия «400 котов»