У час сучасних технологій,
Коли життя не йде - летить,
Втрачаєм цінності родинні,
Для всіх прийдешніх поколінь.
Ми забуваємо колиску
В якій народжені були,
Ми навіть землю забуваєм,
Де народилися й жили.
А українців все «ламало»,
Бо час давив на них, спішив,
Хоч деякі з них часу здались,
А він усе летів, летів!
Та варто лиш підняти ширму,
І зазирнути вглиб сторіч,
Побачим чисту, світлу правду
Дідів і прадідів своїх.
Там вдалині земля вкраїнська,
Що сам Господь нам дарував,
Повага там, порозуміння,
У родинах всіх лад панував.
Там мама стелить скатертину,
А батько хліб кладе на стіл,
Там діти радують родину,
Стареньким клоняться до ніг.
А рідна мова, ніби пісня,
І на столі лежить «Кобзар» -
На білій вишитій посвяті
Священний від Шевченка дар.
Родина там як символ віри,
Дороговказ для поколінь,
Це є повага, це - коріння
Із тих часів до наших днів.
Тобі, матусю, обіцяю
Всі обереги зберегти!
Свою сім ю не проміняю,
А буду честь і віру стерегти.
Ти завжди поруч йдеш зі мною,
Ти найрідніша, лиш моя,
Життя-шляхи пройду з тобою,
Бо ти і є моя душа!
09 березня 2016 року
Комментарии