Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися.
Я вже не скажу більше,
що тебе люблю.
Це було на початку травня,
на початку квітня й березня.
Все так швидко, гірко, марно
і немов кольорова дисперсія.
Не втопила весни своєї.
Не просила тебе бути вдячним,
не благала забути все...
І це "пробач"
є багатозначним.
У п'янкому вирії
дурощів
сліпа гордість і заздрість чинні.
Не потрібні кліше та пустощі,
бо єдина нахабна причина це…
Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися.
Я вже не скажу більше,
що тебе люблю.
Трохи часу і після даремності
Я прошу вже не голосити
про майбутні квитки нездійсненності
і на щастя накладене мито.
Всі ми знаєм, що начебто сильна,
І не соромно дивитися в очі.
Не даруй моїй радості крила…
Але, знаєш, все ж таки хочу…
Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися.
Я вже не скажу більше,
що тебе люблю.
Коли кричиш: «Не вертайся!», -
всього замало.
Прошу: мовчи і забудь мій номер телефону.
Кожна хвилина була краща, бо я кохала,
хоч і не чула серенад твоїх я під балконом.
Але насправді всього було досить.
Я вдячна долі за всі вивихи і сльози.
Давай прощатись…
Живімо ще…
Облиш…
І наостанок лиш…
Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися.
Я вже не хочу більше,
так не хочу я.
Не хочу
- Информация о материале
- Автор: Котенко Анастасія, 16 років - Полтава, Україна
- Просмотров: 883
