Неначе гойдалкою на гілці
у шкірі вівці – довкола сонце,
танцюють яблуні,
снам є місце.
А ти – ні слова.
Не пам'ятаю –
згадую
твою присутність. Неговоріння
страшне повільно,
як взнаю – завтра –
останній подих,
як камінь, вільний
зостанусь.
Зі склянки суне
океан. Здіймуться люди –
замкнуться скрині у обійстях.
Лиш ти і я
у середмісті.
Чи пізно? Рано? –
завжди вчасно
твій погляд упаде
й застрягне
млосний голос
і напівзабудеться
чоло,
як молоко,
літепле,
готична стрункість,
строгість,
терпкість.
Неначе гойдалкою на гілці...
- Информация о материале
- Автор: Вася Малишка, 17 років
- Просмотров: 779
Комментарии