1 1 1 1 1 (3 голосов)

Неначе гойдалкою на гілці
у шкірі вівці – довкола сонце,
танцюють яблуні,
снам є місце.

А ти – ні слова.
Не пам'ятаю –
згадую
твою присутність. Неговоріння
страшне повільно,
як взнаю – завтра –
останній подих,
як камінь, вільний
зостанусь.

Зі склянки суне
океан. Здіймуться люди –
замкнуться скрині у обійстях.
Лиш ти і я
у середмісті.
Чи пізно? Рано? –
завжди вчасно
твій погляд упаде
й застрягне
млосний голос

і напівзабудеться
чоло,
як молоко,
літепле,
готична стрункість,
строгість,
терпкість.

Комментарии  

Sumak
+1 #1 Sumak 18 сентября 2016
Чудовий вірш!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии