1 1 1 1 1 (4 голосов)

А тихий вечір промовляє
Засмученій ріці:
«Чому ж, красуне, синьоока,
Сидиш у своїй глибині?»
«Ой, глибина, то не пітьма –
У ній усе моє життя!
Пливу усе у течії́,
Кудись за море, за світи.
Хотіла б я зостатись хоч на мить,
Та серце водяне моє біжить –
Частиною морською хочу стати
І кораблі хвилька́ми цілувати».
«Принцесо, водяна лілеє!
Не згоден я із думкою твоєю.
Навіщо тобі море й океан,
Якщо твій друг –
Це я та рідний край?!»
Та річечка лишень замерехтіла,
Дорогою своєю та й поплила…

(На конкурс імені Наталки Петренко)

Комментарии  

первоцвіт
+1 #3 первоцвіт 19 декабря 2016
Гарний вірш! :-)
Вікта09
+1 #2 Вікта09 16 декабря 2016
Дякую :-)
Kris Maks
+2 #1 Kris Maks 15 декабря 2016
Вікторія,ідея вірша мені сподобалась,я б пофантазувала трохи над четвертим рядком... :-)

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии