А тихий вечір промовляє
Засмученій ріці:
«Чому ж, красуне, синьоока,
Сидиш у своїй глибині?»
«Ой, глибина, то не пітьма –
У ній усе моє життя!
Пливу усе у течії́,
Кудись за море, за світи.
Хотіла б я зостатись хоч на мить,
Та серце водяне моє біжить –
Частиною морською хочу стати
І кораблі хвилька́ми цілувати».
«Принцесо, водяна лілеє!
Не згоден я із думкою твоєю.
Навіщо тобі море й океан,
Якщо твій друг –
Це я та рідний край?!»
Та річечка лишень замерехтіла,
Дорогою своєю та й поплила…
(На конкурс імені Наталки Петренко)
Комментарии