Хоча і неосяжна, незбагненна мить,
Коли природа дихає в обличчя,
Та все ж від радості серденько защемить…
Той стукіт - мов годинник віковіччя.
І хоч колись твої життєві стрілочки
Зупинять рух раптово, не публічно,
Засяють в небі яснім нові зірочки,
Хоча і ті світитимуть не вічно…
Подих природи
- Информация о материале
- Автор: Бучек Ольга, 16 років - Червоноград, Україна
- Просмотров: 825