1 1 1 1 1 (3 голосов)

Хоча і неосяжна, незбагненна мить,
Коли природа дихає в обличчя,
Та все ж від радості серденько защемить…
Той стукіт - мов годинник віковіччя.

І хоч колись твої життєві стрілочки
Зупинять рух раптово, не публічно,
Засяють в небі яснім нові зірочки,
Хоча і ті світитимуть не вічно…

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии