Казкове оповідання Анни Яреги «Пригода малого Левенятки» аналізує літредактор, критик-рецензент Олеся Василенко.
Великі можливості для маленького Левеняти
Феноменальне за своює суттю явище «діти пишуть для дітей» у контексті сучасної української літератури продовжує залишатися terra incognita (себто, землею незвіданою). Дійсно, пройшло не так багато часу, коли ще сама література для дітей перейшла з ряду митецьких забавлянок в когорту важкої праці на літературній ниві. Попри те, маю надію, що статус цей тимчасовий і введення проблеми дитячого письма для дітей в науковий обіг – то лише справа часу.
Особливо цінним видається творча діяльність дитини на фоні стрімкої технологізації та глобалізації нашого повсякденного життя. Книга з предмету розвиваючого мову й, насамперед, мислення перетворються на елемент гри, втрачаючи при цьому первинне призначення. Стрімко знижується культура роботи споживача (та й автора) з текстом. Але, менше з тим.
Предметом нашої сьогоднвшньої розмови стала спроба пера Анни Яреги «Пригода малого Левенятки». Вибір жанру – казка для дошкільного й молодшого шкільного віку – (попри те, що авторка визначила твір як оповідання) зумовив лаконічність письма, наповненість фабули подіями, обмежене коло дійових осіб.
Варто звернути увагу, що авторка не подає твір як річ унікальну в літературному просторі. Зав'язка – «мабуть, усі давно знають, що Лев – цар звірів» – налаштовує слухача й читача на індивідуальну інтерпритацію відомого сюжету про Царя звірі та його родину. Завдяки цьому прийому, акцент зміщується з площини форми в площину змісту.
Про що ця казка? Якщо скажемо, що про нелегкі стосунки між батьками й дітьми – буде правда. Якщо скажемо, про бажання малого Левеняти відстояти власну думку й допомогти лісовій спільноті – теж буде правда. Незважаючи на юний вік, авторці вдалося логічно поєднати пригодницьку оповідку з моральною настановою. Передати психологічні стани, нехай, поки що, на початковому, елементарному рівні (згадаймо поведінку Старого Лева, коли той бачить сого сина в небезпеці), Рита теж зуміла.
Структура казки логічно завершена. Присутня зав'язка, зачин (оповідь про лев'ячу родину), основна частина (сон Левеняти та його намагання зарадити лиху), кульмінація (сцена над прірвою) та щасливий фінал (врятований малий і почуття гордощів батька за сина).
Звичайно, залишає бажати кращого мова твору. Прагнучи донести до читача роздуми над, ой якими «дорослими» життєвими проблемами, юна авторка ще невпевнено почувається в королівстві слова. Вироблення індивідуального стилю й тієї лаконічності письма, що відрізняю Майстра від Ремісника – лишень справа часу й щоденних літературних вправ. Тому, щоб полегшити Риті шлях до дружби зі словом, дозволю собі перелічити деякі мовні негаразди й дружньо порадити, що з ними можна вдіяти.
1. «Мабуть, усі давно знають, що Лев-цар звірів. Він гордий, сміливий, поважний і мудрий» – у другому реченні можна не вживати займенник «він».
2. «Один погляд справляв на всіх незабутнє враження і страх» – речення вийшло логічно неузгодженим. Враження можна справляти. Страх – ні. Ліпше написати так: «Один його погляд вселяв у серця підданих повагу і страх».
3. «Жив він з левицею і маленьким сином-левенятком. Так, так, з Левенятком. Його всі так звали» – «Жив він із левицею та і маленьким сином-левенятком. Так, так, саме з Левенятком. Його всі так і називали». Таким чином уникаємо збігу голосних та приголосних звуків. Це забезпечує творові милозвучність.
4. «Усі дуже любили малого, бо він був надзвичайно добрий, кумедний і веселий» – «Лісові мешканці дуже любили малого – добре, кумедне й веселе Левеня». Займенник «усі» було вжито в попередньому реченні. Тому настав час пошукати йому заміну. Також я прибрала багатокомпонентність речення. «Пригода» розрахована на дітей певного віку, яким буде важко сприймати нагромадження словесних конструкцій.
5. «Одного разу йому приснився сон, що в лісі буде страшний землетрус і можуть загинути звірі, якщо вчасно не втечуть. Син розповів про це батькові, але Лев-цар мав інші клопоти і не звернув увагу на сон сина. Левенятко подумало і вирішило діяти самостійно, попередивши всіх про страшну біду» – «Одного разу йому наснився сон. Уранці Левеня розповіло його батькові й сказало, що звірі можуть не врятуватися від страшного землетрусу, коли вчасно не втечуть. Та заклопотаний Лев не звернув уваги на сина. Левенятко вирішило діяти самостійно й попередити всіх про страшну біду».
6. «Цар-лев був збентежений дуже, почав шукати Левенятко і разом з левицею подалися за звірями, думаючи, що син з ними» – «А мале Левеня десь загаялося й загубилося. Лев із Левицею довго шукали свого сина й, зрештою, подалися за іншими лісовими мешканцями, сподіваючись у сусідньому лісі віднайти малого».
7. «Лев шукав скрізь, та раптом сорока сповістила, що Левенятко висить над прірвою» – «Аж ось Сорока сповістила, що Левенятко висить над прірвою».
8. «Батько кинувся туди стрімглав. На поверхні ніде не було і слідочка. Лев заглянув в безодню і на краю прірви, на тонких віттях побачив сина» – «Батько кинувся туди стрімголов. На поверхні ніде не було і слідочка. Лев зазирнув заглянув у в безодню й на тонких віттях кущика, що ріс над самісінькою прірвою, побачив сина».
Хочеться побажати Анні широкого й світлого творчого шляху. Її маленьке Левеня ще зробить великі кроки до своєї мрії. А от підтримати його на цій нелегкій ниві – то вже наша справа.
