Вітрів мелодія ряхтіла, мов осика,
Будила тишу аж до болю навісну.
Природа первісна, незаймана і дика,
Зігріта сонцем, прокидалася зі сну.
Защебетали птиці в піднебессі,
Струсили трави крапельки роси.
Душа малої українки Лесі
Купалась в дивних розкошах краси.
Летіла ластівкою з рідної господи,
Крильми любові обійнявши світ,
А ліс - цей храм вели
чної природи -
Манив її до себе чаром віт.
У ньому озеро, латаття, очерети,
Русалка, Водяник і той, що греблі рве,
Лукаш і Мавка, Перелесникові лети
казковім дивом в її серці оживе.
Народиться поема-феєрія,
Як символ єдності природи та людей,
Як вічної любові світла мрія -
Й шугне, як птиця, з Лесиних грудей.
