Все, як треба було...
Тe під серцем жило
Дев'ять місяців мов у раю,
Де тепло, не пекло,
Де їди, без біди,
Ні журби, ні нудьги,
Ні туги до пори...
Як прийшов вже той час
(незалежно від нас) -
Криком всім сповістив,
Що на світ ся з'явив...
Й стало пусто в ту ж мить...
І тільце вже його
Зігрівав холодок.
Та якби на часок...
Не до маминих рук,
Не до теплих грудей,
До запечених губ...
Не до рідних людей
Притулився малюк.
І не рідна сестра
(Може в нього була),
Не бабуся, не дід
і не тата рука
Ручку в руку взяла,
Щоб побачив весь світ,
Що продовжився рід,
Що буде все, як слід.
ТЕ взяла медсестра,
Що "зозуля" знесла
І в казенне його спеленала...
Замість радість-сльози,
ЇЇ горе-сльоза
Все у купіль йому потрапляла.
Так і виріс малюк
(Може і не байстрюк):
Кароокий, волося курчаве.
Брови-кайми чоло,
Під кур-носом пушок
Сиротині личко прикрашали.
Погляд звів вдалину -
Бачив сіру стіну,
Думав - лик її рідний ховає.
І співав про оту,
Що й тепер, на льоту,
До чужого гнізда підкладає.
В його пісні слова:
"Рідна мати моя..."
І, було, заіскрилися очі...
Та погасли в ту ж мить -
В пустку голос летить,
Що ця пісня його проти ночі...?
