"СУП-Культура".
Вчора, 15 квітня, мама розповіла мені про незвичайний конкурс ідей під назвою "Суп-Культура", про який вона дізналася чисто випадково. Він проходить у паб-ресторані "Кактус". Збирається творча молодь Ужгорода – художники, музиканти, поети - неформали, або представники субкультури. Кожний учасник платить 30 гривень за вхід. Спочатку зібрання пригощають смачним супом (тому і СУП-культура :)) з томату, майонезу, петрушки та буряка, та ще посипаного подрібненим горіхом. Під час трапези кожен бажаючий розповідає про свою ідею. Головне – щоб її можна було реально виконати. Найкращу ідею та її автора після голосування нагороджують грантом – усіма зібраними грошима. Мама спочатку запропонувала мені спробувати себе, але одразу ж додала, що 60 гривень за два крихітні супчики та мізерну ймовірність перемоги не дуже вартує віддавати заради походу в «Кактус». До того ж, я не зовсім вилікувався від простуди і краще вихідні дні провести вдома. Але завдяки впертості я вмовив маму піти на «Суп-Культуру».
Сьогодні зранку мама пішла на суботник, а я сів написати вступне слово – обґрунтування своєї ідеї. Потім поїхав до Ужгорода. За п’ятнадцять хвилин до початку потренувався у мами в театрі.
І ось ми пішли до «Кактуса». Там є три зали, наша була в підземеллі. Спустившись туди, ми побачили оформлення в стилі Америки часів індіанців та ковбоїв. Всюди розвішані прапори США, Чилі, Аргентини, України, Швейцарії, Великобританії та Шотландії (спасибі Чемпіонату Світу з футболу за те, що вивчив багато прапорів). На стінах - зображення індіанців з пір’ям птахів у їх бойовому знарядді. На одній з картин знаходився вождь племені індіанців з пір’ям, довгим волоссям, тотемом і списом (уроки з історії помагають). Єдина стіна, столи, дивани та решта речей створювали атмосферу ковбойського бару.
У куті на естраді стояло п’ятеро молодих музикантів – група рок і альтернативної музики “Hay-Way”. Соліст грав на ковбойському інструменті – губній гармошці або банджо. Це також додавало настрій і нагадувало часи завоювання Америки.
Всі були оригінально вдягнені. Не було таких, хто вдягався за стереотипами. Взагалі, весь конкурс – руйнація стереотипів. Початок затягнули на двадцять хвилин, бо декого з запрошених не було. Ми не сумували, бо насолоджувались музикою та ділились враженнями про «Кактус». Нарешті почалось. Спершу, троє-четверо організаторів виступило, а далі почалось слухання ідей. Спочатку вийшов якийсь худий і високий чоловік у клітчастій сорочці, коричневих штанях, кедах і різнокольоровому шарфу, що звисав з-за поясу. Він подав одразу дві ідеї: зробити виставку знакового художника Павла Бедзира, з яким відбулося багато цікавих подій, якому мало виповнитись 80 років, але він не дожив. Він малював у стилі вуличних неформалів, був йогом і прихильником східної філософії, хоч жив не в сучасний період. Другою ідеєю була «розкрутка» мистецького журналу з диском. Перший неофіційний випуск цього журналу мені сподобався.
Наступним виступив міцний хлопець у джинсах, та в простенькій, але із-за цього крутій майці та кросівках. У нього була ідея організувати безкоштовний рок-концерт в Ужгороді, зустріч рок-груп і круглий стіл. Мета ідеї – довести міліції, що сучасна молодь – не якесь там накурене п’яне бидло, а творчі інтелігентні люди. Вони хотіли запросити власне представників правоохоронних органів і довести їм неправильність їхньої думки. Що ж, мені ця ідея дуже імпонує.
Далі була моя черга. Ідея – надрукувати нову збірку творів… Розповів про свої твори, книжки… Розповів про конкурси… Розповів про сайт «Скарби Папча … про поліграф центр «Ліра»… (розповім у подробицях згодом) прочитав новелу «Йошко та Трилапий», передав по столах свої книжки-саморобки (їх вже багатенько назбиралося). Я так нервував, до того ж зрана нічого не їв крім того супу, та ще й музика тих виконавців, хоч вона мені й дуже подобалась, так голосно барабанила, що заболіла голова. Та виступ був позаду, десятки зацікавлених в мені очей ласкаво поглядали. Коли я сів на місце, кілька неформалів і організаторів підійшли до мене з питаннями та пропозиціями. Ми обмінялися контактами, вони цікавилися та радили, як допомогти мені у здійсненні ідеї. З’ясувалося, що Акція ця почалась від Києву, є такий сайт ВЕЛИКА ІДЕЯ (ідеї твого міста). Але я раптом зрозумів, що грант – річ третьорядної важливості, головне – спілкування та підтримка інших. Завжди був радий спілкуванню з розумними та цікавими людьми, інтелігентами та неформалами, письменниками та художниками, режисерами та музикантами, творчими однолітками та добрими іноземцями!
Після трихвилинного «перекуру» ведуча оголосила наступне: «З чисельною перевагою у голосах грант здобуває… Вася Малишка! Вітаємо!» І вручили мені конверт з написом «СУП-культура». Я та мама були настільки вражені та здивовані, що просто оніміли, замовкли та заглухли на кілька секунд. Далі відбулася невеличка фото сесія, ще було кілька розмов. У пакунку було 300 гривень, а це близько 1000 рублів, 40 доларів або 30 євро. Далі мама подзвонила Олені Миколаївні Кухарській, керівнику Поліграфцентру «Ліра», який поміг у виданні першої книжки «Що найголовніше у світі?», і вона привітала мене і сказала, що шукатиме спонсорів і меценатів.
Ось так закінчилась субота, ще один незабутній день із мого життя.
Комментарии