Мамі присвячую
Мамусю, вони знову прилетіли. Горлиці сіли на воротях, про щось лагідно вуркочуть. Притулившись один до одного птахи пильно розглядають наше подвір'я. Я сиплю пригоршню зернят, які губляться в споришевому килимку. Пара сизокрилих обережно спускається до землі. Знаю, вони чекали коли ти обізвешся й лагідно попросиш до двору...
Вони сумують за тобою як і я. Наш двір за мить осиротів. Ось і ластівки шугають, шукають твій силует. Одна вмощується на гілочку кліматіса й тужно дивиться... Якось, мамусю, ти запитала мене: «А ти знаєш, про що вони думають?»
– Мамо! Несамовито зривається мій голос. Я шукаю тебе всюди: біжу стежкою до берега. Ти так любила щоранку йти до Конки і з кручі милуватися краєвидом. Заглядаю до хати. Сінешні двері прочинені, а в кімнатах порожнеча... Тільки свічечка догорає біля портрета...
На моєму столі – мамині чорнобривці. Вона ще встигла ранньої весни посіяти грядку на причілку. Все хвилювалася чи зійдуть, погода вередлива: холодно, йдуть дощі. Дочекалася. Зійшли. Але перший зацвів на третій день, як мама відійшла в інший світ... Два кущі я понесла їй до могили, а решту привезла до Києва. Зараз вони пломеніють на балконі. Так хочу, аби їх цвіт радував мене довше. Я пригортаюся до них і відчуваю тепло рідного серця, обійми лагідних долонь.
А ще – матіола... Мама заходила до хати пізнього надвечір'я, вдихнувши п'янкого аромату...
Мамо... Мамо... Мої думки про тебе, мов осіння павутина снують всюди і повсякчас. Я знімаю телефонну трубку й хочу тобі зателефонувати, вибираю листівку, впевнена, вона б тобі сподобалася і ти б її виставила як і десятки інших на столі...
Мені під ноги котиться каштан. Я беру його до рук, пригортаю і...випускаю на бруківку. Нехай котиться собі далі. Це раніше я привозила тобі ці гладенькі кульки, а ти сміялася й запитувала: « А кожушки в Києві лишили?»
Мамо моя рідненька, я дякую тобі за подарунок – жити! За сонце в небі блакитнім. За зорі, які ти навчила любити. За стежку з мого дитинства, якою до тебе, мамусю, біжу я у своїх снах. За ласку твою, любов і ніжність. За Бога в душі моїй...
Мамо, ластів'ята підросли й відлетіли. Разом з ними і я залишила наш двір.
...Осінній дощ тарабанить у вікна. Мені холодно. Мамо, я не вірю!
Комментарии
Низько вклоняюся Вам!