Позаду лишилося фестивальне поле з гучною музикою, танцями, розмаїтими виробами народних майстрів.
Сонце припікало й певно забуло, що час повертати на захід. До найближчої зупинки маршруток у напрямку столиці – пару кілометрів. В руках пучечок екологічно чистої чорниці з Карпат, який подарувала пані Марія та море вражень. Думки рояться в голові, відштовхують негатив, залишають простір для яскравих вражень...
– Прррр!
Поруч мене зупиняється підвода. З-під солом'яного капелюха виглядають два блакитних озерця й рум'яні щічки, обціловані сонечком.
– Чи далеко вам пані йти, – гукає зовсім юний голос.
– До столиці!
– О! До самісінької столиці не довезу, а ось до зупинки маршруток, будь ласка.
– Мене звати Сашко, – подає руку, а іншою тримає віжки.
Його сонячна усмішка додає мені настрою й за мить знімає втому.
– Ви давно користувалися таким екологічно чистим транспортом, – запитує мій перевізник.
Напружую пам'ять, усміхаюся у відповідь й відповідаю запитально:
– Скільки років тобі?
– Через місяць виповниться тринадцять! Оце заробляю гроші на свою мрію!
– Мрії здійснюються за гроші? І що ж це за така мрія?
– Хочу купити мольберт!
– А батьки не можуть подарувати?! Ти гарно малюєш?
Сашко мружить очі, на повні легені набирає повітря й по дорослому веде розмову...
Народився хлопчик у місті. Навіть до першого класу пішов у столичну школу. Та трапилася біда. Після народження сестрички Насті мама тяжко захворіла. Тато перевіз родину до Липового Рогу, власне, до маминої родини. А сам сказав, що поїхав на заробітки. Минуло п'ять років, а від нього ні слуху ні духу.
– Не повірите, спершу я плакав, засунувши голову під подушку, – розповідає Сашко. Маленький ще був і багатьох речей не розумів. А потім підслухав розмову дорослих про те, що батько нас просто кинув і влаштував своє життя зі здоровою жінкою. Нині він заможний: побудував будинок, має авто. А це, кажуть, у них народився син! Нас викреслив зі свого життя...
Сашко на кілька хвилин зупиняється, біжить в поле... Повертається з оберемком червоних маків і ромашок.
– Нещодавно мама згадувала про ромашки, – вибачається Сашко. Навпроти її ліжка висить моя картина «Польові квіти». Я отримав за неї Диплом «Юні таланти року». Мама любить польові квіти. Отож я їх і малюю... Кожна квіточка – то окреме життя зі своїм ароматом, фарбами... Квіти вміють радіти й ображатися. А ще – вони створюють добрий настрій. Знаю точно: мама з ними розмовлятиме. Я розповім їй де їх зірвав. Туди ближче до Дніпра на схилах їх так багато...
Сашко розповів мені, коли намалював свій перший малюнок. Маму привезли з лікарні. Хлопчик знав, що вона не зможе ходити. Цілісіньку ніч думав чим її порадувати. На ранок намалював ромашку і на кожній пелюсточці написав побажання. Малюнок прикріпив над ліжком. У мами справді з'явилася усмішка. Відтоді почав малювати квіти.
Хлопчик обожнює свого вчителя з малювання. Це він навчив його бачити прекрасне у кожній пелюсточці, травинці, квітоньці.
– Люблю вийти рано-раненько, коли ще росою вмиті трави, – не говорить, співає мій співрозмовник. Спостерігаю як просипається петрів-батіг: розплющує свої блакитні очка до сонця і неба, піднімають пелюстки ромашки, світлішає іван-чай... Довкола такий чудовий світ! Просипаються джмелі. Виходять у танок метелики й водять хороводи довкола блакитних дзвіночків. А далі починають свою тиху мелодію коники-стрибунці. Сонце піднімається вище. До берега спускається з граблями дід Степан, згрібає сіно, яке п'янить своїм ароматом... Люблю літо! Літо дарує стільки краси і фарб! А ще моя матуся народилася на початку літа. Оце нещодавно мені розповідала як на світ з'явилася. Її мама, а моя бабуся Федоря зранку пішла корів доїти. Раптом їй стало зле. Дід Петро не розгубився, не панікував, а натомість перерізав пуповину! Справжній чоловік! А потім побіг до лісу й викопав кущ, всипаний рожевими квітами. Посадив його під вікнами. Тепер він так доречно радує матусю своїм буйним цвітом...
– Знаєте, я вам сказав про мольберт... Але це одна з моїх мрій... Справді ж – хочу вивчитися на художника, збудувати дім, насадити дерев і квітів... А ще...
Ми швидко доїхали до зупинки. Сашко побіг до аптеки купити матусі ліки, сестричці цукерки. А на підводу вже вмостилися дві бабусі, які поверталися з базару до села з поетичною назвою Липовий Ріг.
Комментарии
Я б вислав це оповідання батькові Сашка, щоб він, можливо, виплакав свої очі та не знаю куди. Зробіть це хтось, благаю!