Старшину надстрокової служби Анатолія Фоміна скерували виконувати інтернаціональний обов'язок у невеличке німецьке село, що розташовувалося на території групи радянських військ. Було там усього біля десяти хат разом із хлівами. Отже, на "чужині" Анатолій Олексійович був, як кажуть, визначною персоною, герр комендантом, начальником місцевого гарнізону. До того ж мав він під своїм началом десять солдат-зв'язківців. Як водилось у ті часи, за порадою замполіта старшина мав, говорячи дипломатичню мовою, встановити добросусідські взаємини з місцевим населенням.
У призначений час до командира прийшов його водій разом із перекладачем.
- Місія у нас вкрай важлива - будемо, як пише наша преса, будувати мости дружби.
Ми, - продовжуючи далі інструктаж, наголошував старшина, - повинні бути на висоті і зобов'язані показати німцям, що є справжніми інтернаціоналістами. Це особливо чітко, перш за все, має усвідомлювати наш перекладач. І дивіться мені - нічого зайвого з ваших вуст. Ви зрозуміли? Отже, постарайтесь усе, що я буду говорити, слово в слово донести до наших німецьких друзів.
Через невеликий проміжок часу новісінький "Уазик", сіяючи глянцем, з вітерцем підкотив до найближчого німецького будинку. До воріт підійшов поважного виду господар і, привітавшись, запитав:
- Чим можу бути корисним для радянських офіцерів?
Анатолій Олексійович був трохи приголомшений незрзумілими словами. Але, коли перекладач - сержант Тупич - дослівно переклав зміст розмови, старшина вже зібрався з думками і заговорив уже м'яким, лагідним голосом:
- Зрозумійте мене вірно. Ми живемо поруч один біля одного. А раз так, то і наші взаємини повинні бути добросусідськими. Давайте допомагати один одному. Можливо, у вас є якісь проблеми? - поцікавився старшина і кинув головою в бік сержанта Тупича, аби той доніс до співрзмовника його геніальні пропозиції.
Уважно вислухавши перекладача, одинокий німець-господар перелічив свої проблеми. Необхідно було зі складу привезти вугілля, заготовити дров, накосити сіна. Але понад усе його "пекло" інше. У хліву господар тримав п'ятилітнього велетня-бика. Що й казати? Характер мав дурний - бився рогами, і останнім часом вже нікого не підпускав до себе, навіть самого господаря. І тому годувати його доводилося через вікно у стелі.
- Допоможіть мені його забити, герр комендант...
Погоджуючись, старшина кинув головою і задля важливості дістав із кишені записну книжку, швидкоруч заніс до неї незвичне прохання і, замислившись на якусь хвильку, сказав:
- Звичайно, постараємося найближчим часом усе зробити.
Почувши таке, доброзичливий німецький селянин, як і належиться у такому випадку, запросив представницьку військову делегацію до столу. Госпоар виставив вишукану горілку і найкращі вина. Нічого не шкодував німець, аби тільки гостям сподобалося.
Анатолій Олексійович, звичайно, як і завжди, віддав перевагу найміцнішим напоям. Добре, що не дозволив вживати їх своїм підлеглим. Вони пригощалися фруктовою та мінеральною водою, ласували гарячими ковбасками і канапками зі салямі. А тим часом старшина хиляв чарку за чаркою, хвалив німецьку горілку та закуску.
...Було далеко за північ, коли "важлива військова делегація" у повному складі повернулася назад до свого підрозділу. За повсякденною метушнею старшина Фомін забув про свої обіцянки. Пройшов один, другий, третій тиждень. І тут раптом, звиклий до пунктуального виконання обіцянок, німецький селянин не витримав -прийшов до старшини сам, аби нагадати про них.
Як давнього знайомого, з відкритими обіймами зустрів "камрада" старшина і твердо запевнив, що завтра бугаю буде "капут". Він дотримався слова. На інженерному складі, що знаходився поруч, роздобув вибухівки і під саму зав'язку набив нею цілу сумку. На всяк випадок прихопив ще дві пластівки толу і вогнепровідний дріт. У думках старшина прокручував десятки варіантів, як все ж таки йому краще справитися з круторогим. І дуже зрадів, коли врешті-решт, знайшов відповідний спосіб: сумку з вибухівкою накинути бику на роги і мотузкою міцно-приміцно замотати навколо шиї. Не важко буде вивести і вогнепровідний дріт через вхідні двері. Завалити бика буде пара пустяів, а коли ляже на бік, тоді він наш.
Усе в деталях через перекладача старшина пояснив господарю, коли вдруге прийшов до нього.
- Ви тільки не хвилюйтеся, все буде на найвищому рівні, - завіряв, не скуплячись на слова, Анатолій Олексійович.
Німець зовсім не хвилювався, скоріше, навпаки. Він був дуже радий і, мабуть, думав, що сам Бог послав йому неабиякого фахівця. Тому цілком довірився йому.
Після з'ясування завдання на місці, старшина Фомін разом із господарем Хильсманом піднявся по драбині на горище хліва. Посередині зіяло невелике віконце, через яке подавалося сіно та вода неприборканому бугаю.
Почувши гуркіт, тварина насторожилася. Бик крутив головою та хвостом, немов вони були закріплені у нього на шарнірі.
Коли, врешті-решт, круторогий заспокоївся, старшина зачепив йому за роги протигазну сумку з вибухівкою і замотав її мотузкою навколо шиї, а вогнепровідний дріт вивів на подвір'я через вхідні двері.
Залишилося найлегше - запалити дріт. У руках старшини загорілася запальничка. Невеликий язичок полум'я "лизнув" дріт і почав швидко наближатися до хліва.
- Йдемо, - сказав старшина.
Щільно зачинивши за собою двері, німець, старшина і перекладач уважно стежили, що буде далі.
Через декілька секунд пролунав шаленої сили вибух. Немов у безодню провалився хлів. На його місці, як після землетрусу, залишилася велика яма з викинутою земею і розкиданими в усі боки бляхою та дошками. У повітрі літало куряче пір'я. Та що там пір'я? Навіть сліду не залишилося від бика, хіба що у кількох метрах від глибокої ями лежали на зеленій траві його гарні роги, а неподалік - копита.
Пан Хильсман був приголомшений. Він не знаходив собі місця, ходив по кімнаті, лапав себе руками за голову і щось бубонив на своїй мові.
Нескоро зібрався з думками, а коли ледь-ледь заспокоївся, сказав:
- Краще мені було запобігти знайомству з Алексєєм, адже завдяки йому я став бідним і нещасним.
Ось до чого призвело незнання інженерної справи. тим паче - використання вибухівки.
