оповідання-бувальщина
Велика біда сталася минулої весни у родині Микулинців. Зовсім занепала стара Микулинчиха. Майже не було того дня, щоб до неї не приходили лікарі. Що й казати - набідувалися з нею діти, але так і не могли дати собі ради.
За декілька тижнів бабку Марію відвезли на "швидкій" в дільничну лікарню, що рядом знаходилася у гірсьому верховинському селі Новоселиця.
Коли оглядав хвору бородатий лікар, він тільки хитав головою і казав:
- Запустили ви хворобу старої, а зараз спробуй її на ноги звести. Спокою не дає задуха - болять кістки, марудить шлунок.
Забідкалися за старою родичі та сусіди, бо жаль їм стало. Така файна і добра бабка Марія - нікому шуга кривди не робила. Поки могла і на городі порпалась, за худобиною доглядала. А як здоров'я стратила, то вже лиш за дітьми подивитися могла.
Тому і забігали Мікулинці, зажурилися і нічим помогти собі не можуть. Всякоє вже лікарство старій діставали, навіть якісь таблетки і ін'єкції брат Іван із Канади надсилав. Але все дарма.
З кожним днем старій ставало все гірше і гірше. Попросла сина, щоб до неї прийшов отець Михаїл. А на другий день після сповіді стара Микулинчиха, як кажуть, відала Богу душу.
З великим жалем сповістили село про це церковні дзвони. Збіглися в Микулинцівську домівку сусіди. Молодиці зібрали і одягнули в останню дорогу померлу, а чоловіки тим часом змайстрували з сухих широких дощок домовину, викопали на цвинтарі глибоку яму.
Майже все наше село випроводжало на місце вічного спочинку бабу Микулинчиху. Гірко плакали за нею її чоловік та родина, доньки і невістки, сини і зяті, близькі та рідні, сусіди і родичі навколишніх сіл.
Жалісне казання виговорив над гробом отець Миїхаїл. І ось вже горсточки свіжої землі зі словами "хай вона пухом стане", люди почали кидати на домовину.
Через деякий час на сільському цвинтарі виросла ще одна могила з великим дерев'яним хрестом, до якого лягли вінки і живі квіти. По давній традиції, як і
водиться, микулинці зробили поминки. Людей в їх заможній оселі зібралося чимало. Посідали за столи і дружно, після молитви за усобшу, почали трапезу. Всім правив дяк Федір, який разом із всіма пив чарку за чаркою. Але не біда - в микулинцівській коморі горілки був цілий арсенал. Тому і запрошені в комашню довго засиділись. І не диво, що дехто, особливо із молодих людей, після надмірного вживання спиртого, почав голосно рзмовляти і навіть співати. Не сподобалося все це сільському дяку. І він незабаром піднявся із-за стола, щоб звернутися до мирян, заспокоїти їх якось, розвіяти
смуток рідні.
Всі нишком притихли, коли почав говорити дяк. Складно у нього спочатку все виходило. Немало добрих слів сказав він про померлу стару Микулинчиху. І
треба ж було такому трапитися? Наприкінці свого звернення до братів і сестер во христі, дяк Федір таке сказанув, що на другий день і сам би собі не повірив.
Дякуючи микулинцям за вечерю, він побажав всій їх великій родині кожен рік таку вечерю справляти.
Ближче за всіх біля дяка Федора сидів син померої - Василь. Хоча і був він сам, як кажуть, во хмелю, але дійшло до нього, що святий слуга несе якусь несинітницю. Хлоп не витримав і з пересердя ввалив добряче п'яному дяку в писок.
- Ти що зовсім здурів таке говорити? У нас не весілля, і не іменини, а смуток - мама померли і ти, дяче, моли людей як і положено тобі по святому письму - не кепкуйся, - гнівно повчав Василь душепастиря.
Не скоро після такого зібрався з думками дяк Федір. А коли отямився, одразу почав знаходи вихід зі скрутного становища, оправдовувався:
- А як мені молити? В стаканах уже нічогісінько немає, - мовив він.
- Хвилиночку, не журіться, зараз буде, - відповів Василь і почав знову розливати спиртне.
... Моя хрещена мати - стара Ганна Томиха, що була присутня на цій трапезі, як вона розповідала, сиділа на печі і молилася, благала Бога
і пречисту богородицю діву Марію, щоб вони вернули п'яному дяку розум.
Почув її щирі молитви Всевишній, бо певний час наш дяк Федір утримувався відвідувати церковні заходи. Мені розповідали сельчани, що навіть в чарку заглядувати перестав.
Дай Боже, щоб надовго.
