Моя дружина була на прийомі в лікаря. Ми вчилися з ним в університеті в одні роки, тільки на різних факультетах, і навіть мешкали в одному студгуртожитку. Потім залишилися працювати в місті нашої студентської юності. Тобто особисто зналися, при випадкових зустрічах приязно віталися. До речі, як про спеціаліста, про нього йшла непогана слава.
Коли бачилися десь у місті чи в якомусь владному будинку – інколи навіть обнімалися. Коли ж якось я лежав у лікарні і в коридорі випадково стрівся з ним – не впізнав мене... Але я з того не робив трагедії. До всього у цьому дивному світі звик.
Тоді ескулап оглянув прийшлу, дав направлення на аналізи.
– Як мається чоловік? Передайте йому вітання, – попросив.
Як завжди, всунула йому в кишеню 10-доларову купюру. Така в нього такса. Пацієнти знали, що цей лікар любив саме "зелені".
Хворі знають, хто з лікарів скільки коштує.
Прийшла додому, розповідає. Їй сумно, бо в нас грошей нема: я – на творчих хлібах, тобто на безхліб'ї, а вона – у декретній відпустці. Тому кожна гривня у нас був на рахунку...
– Краще б він не передавав мені вітання, а не брав від тебе гроші, – мовив я. – Це було б для мене найкращим привітом...
2010 рік
Все блоги
Привіт
- Информация о материале
- Автор: Андрій Дурунда
- Просмотров: 1157
Комментарии
"Краще б він не передавав мені вітання, а не брав від тебе гроші,"........ ......... :)не даремно з лікарем вчилися в одні роки:)