Ммм..Якби ви знали скільки ідей було у мене в голові 30 хвилин тому...коли я, лежачи на верхньому місці засмердженого поїзда, притискала до грудей «Одиночество в сети» Януша Вишневського.і ковтала сльози.
Воістину шедеврально.але до цього повернуся пізніше.
Я не хотіла думати і аналізувати.Просто мені потрібно було відчувати, викликати з пам'яті спогади свіжі..і ридати...гіркими сльозами.
Хотіла писати..але ручка і листок...не підходили..бо занадто втомлена..
І як завжди хотіла допомогти собі музикою.навушники у вухах..на повторі Sting "Shape of me heart", а в думках блювотина думок...фонтан...співаючий...
Мозок закипає. Хоч після шикарного відпочинку.
Згадала, шо в мене ж собою ноут...швиденько посунула маму..добралася до нього..і зрозуміла з розчаруванням, шо зарядки вистачить на хвилин 7.не більше.
Жалію, шо втратила ідеї..холєра.коли я навчуся занотовувати все, шо приходить в голову?
Я так хочу бризнути вам у лице своїми думками.почуттями..новою симпатією.закоханістю.і розчаруванням..хвилею емоціонального напруження..
Нейомірне цунамі невідкладної потреби виговоритися .
Тішить одне – я їду додому, а завжди приємно повертатися туди, де нічого не змінилося, щоб зрозуміти, що я уже не та.
Комментарии
Не зупиняйся, пиши, пиши, пиши...
Це потрібно усім, хто ще на початку життєвого шляху