Ти не спокутуєш
Мої гріхи.
Ти просто житимеш
Сама собою.
До тебе не наблизяться
Земні жахи,
Туга смертельна
Сплине за водою.
І виростатимеш -
Така дзвінка! - ,
Що замилуються із неба
Зорі сині.
А травень надягне
Тобі вінка,
Збереженого в липі,
Як у скрині.
Під різнобарвними
Салютами бузку
Ти простуватимеш -
Така дражлива! - ,
Зіллється Всесвіт із
Тобою у танку,
Впаде на голову
Квітуча злива.
Все блоги
Доньці
- Информация о материале
- Автор: Олександра Василенко (Горшина)
- Просмотров: 2016

