Майже увесь тиждень ми жили передчуттям поїздки до підполонинського села Рекіти, що на Закарпатті, де дев'ять років тому засновано Малу академію літератури і журналістики. А місія у нас тоді була доволі поважною – вручення диплому почесного професора цієї академії члену Національної Спілки письменників України поету Володимиру Ковалику.

Удосвіта вирушили в дорогу мікроавтобусом мого доброго приятеля Володимира Тарапати, разом з його дружиною Ірою та заступником головного редактора науково-практичного,  правничого часопису “Акцент”  Василем Біленчуком. Поважному гостю запропонували найзручніше місце попереду, поруч з водієм, а ми –  два Василі та Ірина розташувались у салоні .

Всі були щасливі з того, що випала така чудова нагода, адже Карпати зажди захоплюють зваблюють своєю неповторною красою.
    … Швидко мчить авто, немов хоче якнайшвидше вирватись на полонинські простори. Ось вже позаду і Сколівський район, за ним – Верецький перевал, а там і Воловець, а далі, петляючи поміж гір, дорога веде до Міжгір’я.
    Час від часу поглядаємо на годинник, бо маємо встигнути на десяту. Сьогодні у верховинців велике свято – урочисті проводи вівчарів на полонину. Гості зі всієї області зберуться у підніжжя гори Кам’янка, поблизу селища Синевир.
    Біля двохсотлітнього міжгірського дуба, на Грабівцях, повертаємо на Стригальні, де кілька десятків років тому автору цих рядків доводилось з групами туристів мандрувати гірськими стежинами аж до Синевирського озера. Краса тут незбагненна, а чисте повітря захоплює подих.Так і хочеться вигукнути :

“Моя Верховино, радий зустрічі з тобою!”
А на лісову галявину, де мало відбутися полонинське свято, все прибували і прибували люди. Вони діставались сюди переважно на автомобілях, а дехто пішки з ближніх сіл. Повіяв легенький вітерець і приніс на своїх невидимих крилах ароматний запах підсмаженого шашлику і незрівнянної ні з якою іншою стравою бринзи.
Та ось вже настає урочиста мить. На імпровізовану сцену під закличні сурми трембіт виходять ведучі полонинського свята і надають слово керівництву місцевої влади Міжгірщини, які виголошують вступне слово і під спалах височенного полонинського вогнища відкривають традиційне верховинське свято з нагоди проводів вівчарів на полонину.
Нам з Володимиром Коваликом також поталанило виступити із трибуни під смереками. Глибоко запали у серце прочитані моїм колегою поетичні рядки, що уславили верховинський край, про що радо сповістили голосисті трембіти.
 Після виступу ми потрапили у міцні обійми рідних та близьких нашому серцю людей, які запрошували неодмінно скоштувати принесених з собою та приготовлених у полі страв. Гріх було відмовитись від такого!
Та все ж довго затримуватись ми не могли. На нас вже очікували рекітчани, що мали у той день на п’ятнадцяту годину зібратись на мості біля церкви. Адже дорога є дорогою і до того ж ще гірська.
Майже на півгодини ми запізнились. Однак сельчани не порозходились, а терпляче чекали високоповажного закордонного гостя.

МІСТ ДРУЖБИ РЕКІТИ –ЧИКАГО

Тільки як ми ступили на міст, до нас із караваєм, на розшитому верховинським орнаментом рушнику підійшла заступник виконуючого проректора Малої академії і літератури, директор Рекітської школи Раїса Тарчинець.
Тепло вітаючи американського та українського поета Володимира Ковалика вона наголосила, що його приїзд до Рекіт є доброю вісткою, що започатковує тісну дружбу між вчителями та слухачами Малої академії та літератури.
    Зворушливим був виступ на урочистостях і уродженця села Рекіти, письменника Андрія Дурунди, який підкреслив, що далеке підполонинське село навіть не могло сподіватись, що колись сюди приїде заслужений поет Міжнародної Спілки поетів Володимир-Вальтер Ковалик. Все це стало можливим завдяки тому, що Україна є суверенною і незалежною демократичною державою, яку визнають і шанують у всьому світі.
    –  Нині, –  продовжував далі Андрій Дуринда, ми стали свідками визначної події – символічного відкриття у селі Рекіти моста дружби між далеким селом Рекіти та заокеанським містом Чикаго у Сполучених Штатах Америки. Він висловив сподівання, що така дружба все далі і далі набуватиме нового змісту, слугуватиме добрим творчим взаєминам між молодими літераторами Малої академії літератури і журналістики та їх чикагськими колегами.
    Звертаючись зі словами подяки до рекітчан, Володимир Ковалик сказав, що зворушений щирою і теплою зустріччю з простими і працьовитими людьми.
    – Нам всім, – наголосив Володимир Михайлович, сам Всевишній біля цієї невеличкої дерев’яної церквиці на мосту приніс велику радість і ми тішимось з того, що започатковуємо саме тут, у Рекітах, нові творчі взаємини між даровитими, юними рекітськими та чикагськими літераторами .Нехай же цій великій і добрій справі допомагає наш Господь!

І СТАВ ПОЕТ ПОЧЕСНИМ ПРОФЕСОРОМ

Такого ще не жодного разу не було у Рекітській початковій школі, коли у найбільшому класі разом зібрались вчителі, діти та батьки слухачів Малої академії та літератури, що прийшли на її перше урочисте засідання з нагоди вручення почесного професорського звання поету України та Сполучених Штатів Америки Володимиру-Вальтеру Ковалику.
    За християнською традицією цей захід розпочався з молитви та хвилини мовчання за відійшовших у вічність вчителів, а з ними і колишнього директора Рекітської початкової школи Насті Петрівної Костенко. Потім ректор академії, заслужений журналіст України, письменник Василь Тарчинець відкрив офіційну частину урочистого засідання і оголосив постанову Малої академії щодо присвоєння Володимиру Ковалику почесного професорського звання і під гучні оплески присутніх вручив йому диплом.
    З великим визнанням творчої праці заокеанського гостя сердечно привітала заступник виконуючого проректора Малої академії, директор школи Раїса Тарчинець і вручила йому власноруч вишитий рушник із Заповітом Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка.
Багато теплих слів пролунало на адресу почесного професора і поета в цей день: письменник Андрій Дурунда, слухачка академії, авторка колективного видання “У підніжжі Кичери” Лідія Чупа, Гафія Попович, Іван Маркович та багато інших.
Символом вічності стала передана Володимиру Ковалику грудочка рекітської землі, яку він після повернення до Америки додав до могили українського поета Бабія, який похований на одному із чикагських цвинтарів.

КОВАЛИКОВЕ ПОЛЕ

Впродовж перебування на Верховині Володимира Ковалика у його житті сталася ще одна велика подія. За рішенням виконавчого комітету Лісковецької сільської ради йому присвоєно титул почесного жителя села Рекіт і в одному із його урочищ “Тисовець” виділено земельну ділянку аж 50 сотин.
    Гарне то місце. Легко до нього дістатись автомобілем, а поруч з ним колись приземлялись навіть вертоліти цивільної авіації, коли над верховинськими полями розсівали мінеральні добрива.
    Звичайно, як розпорядитись землею, господар цілком знає. Можливо, колись збудує тут невеличкий особнячок чи спортивну базу, а може і санаторій. А наразі  на своєму  “Коваликовому полі”  уже відбулися п'ять Міжнародних фестивалів юних поетів та письменників, митців фото і малюнку, авторського та сценічного виконання “Рекітське сузір’я”, два фестивалі проведено у Міжгір'ї. Що ж, хай всім таланить і надалі.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

синичонок

Синичонок. Неожиданная встреча

Алька Алфёрова
09 июля 2021

Когда-то очень давно писала пост о синичках. На днях, девять лет спустя, тема синиц вдруг...

Одно из любимых стихотворений

Саша И
10 июня 2021

«Лошади в океане»

Лошади умеют плавать,
Но - не хорошо. Недалеко.
"Глория" - по-русски - значит...

8 е марта

С праздником 8-е Марта!

Александр Иванович
06 марта 2021

Девчонки и тётенки!

8-е Марта замечательный весенний праздник! Вот я, а также все ребята, вся...

Новое награждение медалью! - Нове нагородження медаллю!

Пирателисса
18 августа 2020

Медалью «AKTIV» награждается пользователь сайта «Сокровища Папча» Саня И. (логин - sanya12)! За...

klady3

Люди! Конкурс викторин завершен!

Папченко
31 мая 2020

Всем привет! Ну, вот. Сегодня 31 мая. А на часах 24:00 по времени Екатеринбурга. И что это...