У тонких кетягах мережив
Ти безтурботна й молода
Ніколи не виходила за межі.
Не вірна, але все ж таки жона.
Тебе купили, як на ярмарку худобу,
Ти з усмішкою встала під вінець,
На дні душі сховавши злобу,
Бо був багатим удівець.
Живеш в суцільнім адюльтері.
Як тільки чоловік-пияк
Засне в оскверненій постелі,
Молодшому подаш ти знак.
"Як солодко страждать за нього!"
Та що ти знаєш про життя?!
Не куштувала жаху крижаного,
Тебе не викидали, мов сміття.
Що знаєш ти про біль, про втрати?
Римуєш потихеньку "кров-любов".
А біля мене вже стоять на чатах
І згусток літа в серці захолов.
Приниження для тебе ? нагорода,
Затурканість – відзнака, не тавро.
На зраду ти даєш мовчазну згоду.
Що, скажеш, не про тебе?!Не було?!
Ти ? господиня орендованого дому.
Пішак маленький в битві королів
Потрібен всім. А ферзь ? нікому...
Дивись, листок вже догорів,
Зірвався й впав сюди, до келії.
Облишмо філософські балачки.
Дещицю знаюсь я на зелі.
Збирайся. Нам вже час іти.
Я проведу тебе за обрій,
Ти станеш рожею в траві.
Масні плітки, як жало кобри
Здатні плести лише живі.
Не піт коханців, а весінні роси
Зійдуть у тебе на чолі.
Весь бруд, яким жила ти досі,
З вином я віддаю землі.
