У костьолі тепла, літня тиша,
Сонце в серце повагом впливло.
Я стою така незвична, інша -
Намагаюсь відпустити зло.
Під плачі органів я зникаю,
Розсипаюсь порохом ясним,
Згублено давно ключі до раю,
Хочу сповідатись перед Ним.
...Ось і кат у монастирській рясі,
Праведник з душою сатани.
Будь ти проклятий у смертнім часі
Так, як побажав того колись мені!
Дні та роки сплмили за водою,
Досі він стоїть в моєму сні.
Ще і зараз міткою страшною
Мертвий той цілунок на чолі.
Все ніяк я не забуду залу,
Потопаючу в облудстві та брехні,
Слів, які повільно убивали,
Попіл крил метелика на склі...
Потім - ліс. Дурні каліки-зорі
Витріщились на моє плече.
Я смертельно,безкінечео хвора -
Біла лілія мене вогнем пече.
Далі було зовсім нецікаво :
Ніж - у серці. Трунок - у руках,
П'яні та слиняві крики "браво"
Й тогосвітній, потаємний жах.
Ну навіщо, ну навіщо знову
У серпанку зелені й квіток
Не йму віри я Святому Слову,
Звично руки зчіплюю в замок.
Ні, вже досить, геть усмішку хижу!
Руки грішні до Отця здійму.
Я прощаю. Ні, я ...ненавиджу?!
Pater noster, не покинь мене саму!
Меса скінчилась. Чекає син удома,
Там віконце під плющем знайоме,
Чашка чаю.Кіт лежить на пледі.
Там я мама Анна, не Міледі.
Комментарии