Вони були уже старі та хворі,
Їх пам"ять засинала на ходу
І тільки тихі вечорові зорі
Ще пам"ятали вроду молоду
Та їх любов, цю невмирущу силу,
Яку сніги не вкрили за роки:
Вона йому так усміхалась мило,
Торкався ніжно він її руки.
А за вікном чуже життя кипіло,
Наповнене вже іншими людьми.
В покорі неминучості двоє людей сиділо,
Огорнутих фатою білою холодної зими.
Все блоги
Неминучість
- Информация о материале
- Просмотров: 1447

