Суботній ранок. Іду міським парком у музичну школу. Сьогодні чергове прослуховування моєї гри на акордеоні. Трохи хвилююся. А тут ще й мороз дошкуляє – щипає за вуха. Час від часу зігріваю їх долонями. Хоч сонце і світить, та все одно холодно. Кінець лютого, а весни не чутно.Раптом мою увагу привернула зграйка синичок, п’ять чи шість пташин. Вони жваво стрибали по вкритих інеєм гілках горобини, весело посвистували, тенькали, спілкувалися між собою пташиною мовою, наче обговорювали останні міські новини.
Чиясь добра рука почепила на деревце годівничку. Були у ній зерна, крихти хліба, однак синички не звертали на них уваги. Мабуть, не голодні.Відійшов подалі, та весь час долинало невгамовне тенькання.
- О, сьогодні буде тепло. Чуєш, як синички затенькали?.. – промовив літній сивобородий дідусь до свого внука (вони гуляли тим же міським парком).
– Це вже на весну.- Хотілося б тепла, - подумав про себе, але чомусь не повірив словам дідуся. Он як мороз припікає…
Заняття минули швидко. Добре зіграв на акордеоні, і з полегшенням та задоволенням виходжу зі школи. Вже й мороз не страшний. Таким він здавався мені, очевидно, через хвилювання.
- А й справді, де подівся мороз? – дивуюся.
- Зник, - посміхнулося сонечко і кинуло тепле проміннячко.З дахів потекла вода, потічки побігли по асфальтових доріжках, а від інею на гілках дерев і сліду не залишилося. Синички ще веселіше затенькали.Виявляється, що вони добрі синоптики. І марно я засумнівався у словах дідуся…А через кілька днів прийшла справжня весна…
Маркіян ЛЕХМАН.Учень Червоноградської СШ №8
Комментарии
Цитирую ПАПЧ:Мне так кажется, на этих местах должны были быть абзацы, но каким-то образом исчезли при публикации.