Миколі Ковалю, присвячую
Людмила вперше за свої студентські роки згодилася погуляти на вечірці у подружки і не поїхала в Одесу. Хоч і до міста всього якихось два десятки кілометрів, але з транспортом у ранковий час сутужно.
Вона рідко приїжджала у село до бабусі Насті, хоч і любила її ще з дитинства. Бувало за літо так звикне до сільської просторої хати, до місцевих одноліток, до різнобарв'я лугів, що довго по приїзду у затишну міську квартиру приживалася до її замкнутого простору.
П'ятий курс медичного інституту, за мірками сільських подруг, це вже без п'яти хвилин лікар. Людмила на відмінно складала усі сесії. Бабуся Настя благала внучку проситися на роботу у сільську лікарню, з медперсоналом в якій завжди була складна ситуація. Будеш і мені в поміч, і з житлом проблем не стане. Дівчина на угоду старенькій погоджувалася кивком голови і дзвінким переливом довірливого сміху.
... Цього ранку внучка схопилась ще до сходу сонця. На столі уже парувала яєчня і горнятко запашної кави із домашнім молочком.
- Бабуню, а ти проведеш мене через соняхи, - несміло запитала юнка,а то щось лячно...
Стежина ховалася у молоденьких соняшниках, які тільки-но почали зацвітати. На широких листках сріблилася прохолодна роса. Шершаве листя торкаючись легенького плаття віддавало свою живильну рідину. З горизонту замріяно сходило сонце. Перші промінчики легенько цілували соняшникові голівки. У повітрі терпко пахло чи то воском,чи то цвітом. Над уже розквітлими соняхами кружляли заспані ранкові бджілки, які, мабуть заночували тут, щоб першими назбирати солодкого нектару.
Бабуся прямувала першою, збиваючи однією рукою з листя росу, щоб внучка не зарошувалася, а в другій несла гостинця.
Ось перед очима заблищала асфальтована дорога. Вона у сонячному промінні нагадувала річку, яка хизувалася соняховими берегами.
- Люсенько, постій у соняшнику, не виходь на дорогу. Я сама зупиню для тебе авто. Це був перевірений спосіб старенької. Якщо водій зупинявся їй, то внучку можна сміло відправляти з ним до міста.
Перший автомобіль, як і декілька наступних, промчали, наче оскаженілі перед самісіньким носом голосувальниці.
... Микола цього літнього ранку їхав від батьків на роботу. Він впевнено кермував службовою "Волгою" і насолоджувався красою погожого ранку. В салоні звучала тихенька музика. Нова поважна посада окрилила чоловіка. Після декількох років роботи в Молдові Микола став високопрофесійним санітарним лікарем. І ось нове призначення.
Головний санітарний лікар одного із Одеського району зразу ж привернув увагу слабкої статі. Тим паче, що молодий чоловік, як виявилося, ще не нагулявся, і жив, насолоджуючись холостяцьким життям.
Та ось і потрапив Микола на гачок до секретаря цього ж самого району - Олени. Працівниці райкому конче потрібно вийти заміж, щоб мати відрядження за кордон. Чоловік і оком не моргнув, як одного прекрасного дня опинився у ЗАГСі. Для молодого службовця це була теж немала підтримка і ймовірний посадовий ріст.
... Перед машиною, винирнула жінка, яка злилася із сонцем і круглими голівками соняхів.
Скрип гальмів наче сполохав відпочиваючий на золотих соняхах вітер. Він війнув, сколихнувши придорожні рослини, обігнав притулену до узбіччя автівку і побіг по дорозі.
- Ви до міста, мамцю? Сідайте скоріше, а то на роботу запізнююсь.
- Та я, я не їду – внучку мою потрібно би до... Екзамени у неї...
Із соняхів, наче молоденька сарна, вискочило юне дівчатко.
Вона сором'язливо привіталась і зручно примостилась на передньому сидінні.
- Щасливо доїхати – уже навздогін побажала бабуся Настя. Вона і гадки не мала, що зупинила долю для своєї внучки...
