Через дорогу, навпроти бабусиної хати, ростуть три старезні високі липи. Багато верхніх гілок у них давно спорохнявіли. Звідти часто долинає стук дятла. Невгамовний «барабанник» тукотить, видає дріб у верховітті, тож його самого важко побачити.
Нарешті птах спустився нижче і я побачив «лісового санітара».
- Невже це дятел? – дивуюся. – А де ж твій червоний берет? На малюнках ти зображений тільки у червоному береті. Загубив?!.
Те, що це – дятел, - сумнівів не було. Він і далі вправно і швидко барабанив по стовбуру, рятуючи стару липу від шкідників. Але ж берет…
Про берет запитав у тата.
- Синку, - відповів він, - червоний берет мають тільки самці, а самки «ходять» без «головного убору». Давай, краще, погортаємо біологічний довідник.
У домашній бібліотеці ми відшукали «Шкільний визначний хребетних тварин», у якому прочитали про дятлів: «На голові в самців велика червона пляма, а в самок на потилиці невеличка червона поперечна смуга». От її якраз я і не запримітив. Але зробив для себе ще одне відкриття у світі птахів, яких дуже люблю.
Тож коли і ви побачите дятла без червоного берета, то не хвилюйтеся, він його не загубив.
Маркіян ЛЕХМАН.Слухач МАЛіЖу.
Комментарии