Я був ще зовсім малим, щойно почав відвідувати дитячий садочок. Але вже добре знав, що таке Новий рік і з нетерпінням чекав, коли поставлять вдома новорічну ялинку. Правда, штучну. Це деревце особливо подобається.
З мамою і татом ми часто ходили і ходимо у село до бабусі. У бабусиних сусідів я побачив живу ялинку. Вона росла у садку при самій дорозі. Це було високе зелене деревце. Тоді здавалося, що тричі вище від мене. Колір воно ніколи не міняло: чи взимку, чи влітку. Зимою її прикрашав срібний іній, вкривав лапатий сніг. Під нижніми широкими гілками ховалися від холоду та вітру птахи. Коли випадало багато снігу, то ялинка перетворювалася на білу піраміду.Перед новорічними святами господарі прикрашали ялинку іграшками та гірляндами. Увечері я довго милувався її красою і різнобарвними вогнями гірлянд.
Та якось вранці ми йшли до бабусі звичною дорогою, аби побачити ялинку. Але її не було…Хтось зрубав деревце. На снігу залишились повалений пліт, розбиті іграшки, обірвані гірлянди. Прикро стало, що цієї красуні вже ніхто не побачить. Тільки злодії трішечки потішаться нею.
Кажуть, що колись за крадіжки злодіям привселюдно відрубували руки.
Маркіян ЛЕХМАН.
