У нашому саду росла стара яблуня. Щороку на ній з’являлося все більше і більше сухих гілок, які тато зрізав, нові не росли, і щороку вона менше родила яблук. Та ось зрізати саму яблуню тато вагався. Це дерево посадив ще його дідусь, а мій прадідусь, якого я, на жаль, ніколи не бачив, тільки на фотографіях. Немає вже прадідуся…
Однієї весни гілки яблуні, а їх залишилося дуже мало, на диво рясно вкрилися цвітом. Наприкінці літа вона подарувала нам багато смачних яблук.
- Яке тут зрізати! – радісно вигукнув тато.…
Тоді ми не знали, що це був останній щедрий подарунок старої яблуні. Взимку повіяв сильний вітер і дерево само впало посеред саду. Все ж, шкода яблуні.
Маркіян ЛЕХМАН.
