До бабусі Лесі навідалася її знайома, ровесниця. З етичних міркувань не будемо називати імені тітки, бо з прочитаного здогадаєтеся, що їй і так прикро. У розпачі почала розмову:
- Лесю, подруго, маю клопоти зі своєю собачкою Норою. Ти ж бо її знаєш. Вона завжди ластиться до тебе, як приходиш у гості. Так от, син ні з того ні з сього лупцює Нору, невістка також. Онук, шалапут малий (інакше не скажеш), і той любить дати Норі стусана. А як іще?.. Наслідує батьків… Візьмеш собі Нору? Знаю, що твого песика Рябчика вже нема. Старенький був…
- Залюбки! – відповіла бабуся Леся.
Так маленька, розміром з кішку, півторарічна Нора опинилася на бабусиному подвір’ї.
Спершу собачка поводилася насторожено. Боялася вилазити з буди. Тільки через бабусину ласку, добрі слова, пестощі і, звісно, смачні харчі вона, нарешті, оговталася.
Прийшли тато з мамою. І їх Нора сприйняла спочатку боязко. Не гавкала, не грачала, але і не хотіла йти до рук. Все ж тато вмовив, «переконав» Нору підійти і дати лапку. Та потім лягла біля його ніг, стала благально дивитися, мовляв, тільки не бий мене.
- Нора, затям, ніхто у нас песиків не ображає! – постійно повторював тато. Словом, потоваришувала і з татом, і з мамою.
Зізнаюся, що й мені довелося докласти зусиль, аби Нора довірилася, не боялася. Тепер ми з нею друзі – нерозлий вода! Я тільки приходжу до бабусі Лесі чи в гості, чи щось допомогти, то Нора першою зустрічає мене і вітає. Мабуть Нора дала нам, людям, останній шанс ще раз переконати її, що не всі люди погані.
Маркіян ЛЕХМАН. Учень 8-Б класу Червоноградської СШ № 8.
Львівська область
Комментарии