Люблю слухати спів шпаків, особливою весною, коли цвітуть сади. Тоді вони, шукаючи пару, влаштовують справжні концерти, змагаються – хто гучніше заспіває, хто гарніше, мелодійніше.
Я вже добре знав з розповідей дорослих, що шпаки можуть вдало наслідувати голоси інших птахів, які живуть в наших садах, парках, лісах. Але самому чути ще не доводилося. І така нагода послухати випала влітку…
На самому чубочку високої вишні, що росте в бабусиному саду, залишилося кілька десятків незірваних ягід. Годі було їх дістати. Вони вже аж почорніли від сонця. Та ми не шкодували за ними. Адже ягоди вишні – улюблені ласощі для шпаків, доволі корисних пернатих, надійних захисників саду від шкідників. Отже – помічники господарів.
Одного разу на залишені гостинці завітав шпак. Чорний, з сірувато-коричневими крапочками, сівши на дерево, він задивлявся то в голубу блакить вечірнього неба (сутінки ще не покрили його темною пеленою), то на вишні, наче розмірковував: «Яку вибрати?».
Нарешті, вдосталь поласувавши ними, птах ледачкувато затягнув пісню, не так заповзятливо, як весною. Радше це були уривки свисту.
Я завмер. Став ретельніше прислуховуватися. Шпак скоса глянув на мене, зрозумів, що тривожити його не буду, навпаки, такий концерт мені «до вподоби», почав насвистувати азартніше, веселіше. Раптом зацвірінькав горобчиком (інших птахів поблизу не було), далі став імітувати голос синиці, потім ще якихось пташок (таких я чув і бачив навіть у міському парку, тільки не знаю, що це за пернаті), спробував щебетати ластівкою… Далі знову перейшов на свій шпачиний свист. Цікаво, скільки він може імітувати голосів?.. Намарно я поплескав у долоні. Шпак, мов артист, ввічливо вклонився публіці, тобто – мені, і полетів геть. «На біс» не захотів повторити жодного номера концертної програми…
