Розділ І. Основні тенденції сучасної дитячої літератури
За висловом Френсіса Бекона „книги - це кораблі думок, які мандрують хвилями часу і дбайливо несуть свій коштовний вантаж від покоління до покоління". І саме від нас залежить, у якому стані ц
ей вантаж потрапить до рук наших дітей.
Начальник відділу зв'язків зі ЗМІ та громад кістю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Микола Грищенко сказав, що „сьогодні український літературний процес цілковито справедливим буде порівняти з тим мокрим, яке горить". Чому ж так? Спробуймо розібратися.
Основною проблемою сучасної дитячої літератури є недосконалим і застарілим книжковий фонд українських бібліотек. Розглянемо діаграму книжкового фонду українських бібліотек. /додаток №1/.
Як бачимо, найменший книжковий фонд мають Західні і Східні регіони. Тобто, там, де література якнайбільше підпадає під вплив польської та російської мов. Багато книжок, що розвивають мислення і душу дитини, книжок, у яких вміщені програмні твори, видані або російською мовою, або вже втратили первинний вигляд.
Чи не було б краще замість перевидання товстезних книг про Гаррі Понтера перевидати класичні літературні твори чи спрямувати ці кошти на видання книг молодих авторів?
Українське книговидання сьогодні не можна охарактеризувати однозначно. За весь період незалежності нашої держави цей процес залежав від об'єктивних проблем загальноекономічного розвитку. Яскравим прикладом може стати графік випуску книжкової продукції. /додаток №2/.
Якісно нові кроки у книговидавничій справі зумовив Закон України „Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" від 2003р. за ним кожний етап книговидання звільнено від податків на додану вартість та прибуток. Цей закон дійсно додав нових зрушень:
- - за період з 2003 по 2007рр. книга стала доступніша (принаймні, для громадян з „середніми" статками);
- - підвищилась конкурентоспроможність української книги і дитячої зокрема.
У 2004р. загальний випуск книжкових видань в Україні становив 14790 назв тиражем 52805 тис. примірників (відповідно 13805 та 39463 тис. - у 2003р.), а у 2006р. досяг 15867 назв тиражем 54210 тис. примірників.
З огляду мовних параметрів у 2006р. української мовою всього видано 10602 назв книг загальним тиражем 30057 тис. примірників, що становить 66,8% до загальної кількості назв та 55,4% до загального тиражу. Порівняно з 2005р. кількість видань українською мовою збільшилась на 344 назви, хоча тираж зменшився.
Художня література складає 15,2% від загального випуску видань за назвами та 14,7% за тиражами.
А зараз - увага. Дитяча художня література складає 5% загальної кількості назв та 6,5% від тиражу. Тобто, її середній тираж становить 4,5 тис. примірників.
Наперед знаємо, що половина такої літератури - неякісна. Наприклад, в одній з дитячих книг можна прочитати: „Ти такий для мене милий, я тебе погладжу рилом".
Отже, поділивши дані на два, отримаємо 2,5% від загальної кількості назв та 3,25% від тиражу. Середній тираж - 2,25 тис. примірників. Крапля в морі.
До того ж, молоді мами з татами часто змушені купувати неякісну продукцію або взагалі її не купувати. Основні причини такого ставлення до книги наведені нижче /додаток №3/.
Чому ж у молодих батьків не виникає потреби у якісній українській книзі? Можливо, що всі автори, які пишуть для дітей, вже давно вийшли з того самого віку і просто не в силі зрозуміти, що потрібно сучасній дитині. Тут і стали б у нагоді молоді і перспективні автори дитячої літератури... але у більшості з них або нема де „відточувати" літературну майстерність або ж кат-ма коштів на видання власних творів (за власним досвідом можу сказати, що тоненька чорно - біла збірочка без малюнків у вигляді брошури коштує більш як дві тисяч гривень).
На даний момент, дієвих і престижних літературних конкурсів, щоб подали руку допомоги молодим мало.
Але ситуація небезнадійна. Зокрема, цього року в Україні стартував новий конкурс на кращий твір дітям молодшого шкільного віку під назвою „Золотий лелека". Спонсорами виступили Східно - Європейський банк, газети „Україна молода", „День", „Літературна Україна", Національна радіокомпанія України. Конкурс проводився у 2-х номінаціях: авторська повість та авторська казка. До того ж переможцям були присуджені премії у розмірі від 5 до 1 тис. гривень. десять найкращих книжок будуть видані і читачі матимуть змогу їх придбати вже восени наступного року.
Цікавим і корисним для молодих авторів вже дев'ять років поспіль є міжнародний фестиваль „Світ книги", який традиційно збирає у Харкові видавців, поліграфістів, поетів, письменників, читачів і просто любителів книг. За традицією, на фестивалі визначають переможців, серед яких багато молодих літераторів.
Прогресивним кроком стали вже традиційні Наради молодих літераторів, що проводяться при сприянні НЕПУ. Молоді і амбітні мають змогу за підсумками наради стати членами НЕПУ, упорядкувати матеріали для збірки, відкрити для себе нові теми і форми.
Суттєву допомогу надає Міжнародний конкурс „Мій рідний край", що проводиться Союзом Українок України з-за підтримки Міністерства України у справах молоді та спорту. Переможці отримують цінні призи і можливість потрапити на творчий фестиваль „Рекітське сузір'я", яке перебуває під патронатом Малої Академії літератури і журналістики.
Та найголовніше, що твори авторів, які отримали першу, третю та другу премії, мають змогу побачити світ у колективному збірнику робіт.
На другому місці, як вже зазначалося, стоїть проблема коштів. Не кожен може дозволити собі сьогодні придбати „Кобзаря" Т.Г.Шевченка, щоб прочитати доньці „Тече вода з-під явора".
Цю проблему покликана розв'язати мережа бібліотек, щоб краще розібратися у ситуації, звернімося до фактів. /додаток №4/.
Як бачимо, найбільш проблем виникає знов-таки з Східними та Південними областями. Більшість працездатного населення у цих регіонах зайнята промисловими галузями господарства. Писати для Яринок і Михайликів просто нема кому. А тут ще й Шевченківську премію у галузі дитячої літератури скасували. Бібліотечний фонд тут мало чисельний. Та й кількість бібліотек, де б малята прилучалися до щирого українського слова обмежена.
Не краща ситуація і з міськими бібліотеками. Нині їх нараховується 4939 (для порівняння, сільських - 15490). Більшість з них переживають кризу. Найменше бібліотек мають західноукраїнські регіони. Найбільше - Південь і Схід.
Багато книжок - старі або ж зберігаються в поганих умовах. Деякі бібліотеки просто виселяють на вулицю. Але найбільшої шкоди завдають недбайливі читачі, що псують, а то й не повертають бібліотеці книги.
Загрозливих масштабів набуває й інше явище. Існує тенденція витіснення із займаних приміщень видавництв і книгарень. Якщо судити по центральних частинах міст України, здається, що в країні взагалі не видаються книжки. З „культурної" мапи Києва зникли спеціалізовані магазини „Поезія", „Мистецтво", „Передплатні видання", „Пропагандист", „Світогляд", „Спортивна книга", „Книжковий світ" і т.п.
Дитячу літературу можна побачити де завгодно, тільки не у спеціалізованих магазинах. Купуючи книги на вуличних лотках і на вокзалі, батьки часто не зазирають далі яскравої обкладинки. Та варто пам'ятати, що за обкладинкою може приховуватись неякісний текст.
Болючою залишається проблема цензури. З одного боку її заборона Основним Законом України є цілком логічною але, на жаль, кожна медаль має темний бік. З огляду на сучасну ситуацію, коли в багатьох творах дитячої літератури наявні ненормативна лексика та молодіжний сленг, ситуацію могло б поліпшити хоча б часткове введення цензури. До речі, друкувати твори „ненормативного" характеру що називається „з-під поли" вже не модно. Тепер набагато простіше звернутися до солідного видавництва, де за солідні гроші надрукують що завгодно, зовсім не переймаючись якістю.
Не в кращому стані перебуває і періодика. „Власна газета для маленького читача - це атрибут дорослості", - влучно підмітив Віктор Костюченко. Чи не тому дитина так виявляє інтерес до бабусиних і дідусевих газет? На даному етапі газет і журналів, які б пробуджували у читачів інтерес до рідної мови, не так вже й багато. „Казковий вечір", „Маленька фея", „Дивосвіт" - ото, мабуть, і все. Тим, хто займається періодикою слід добре подумати, як відірвати дитину від телевізора чи комп'ютера і за допомогою газети відкрити їй скарбницю, наповнену невмирущими традиціями нашого народу.
Важливу роль у незалежній Україні відіграють різноманітні літературні студії та об'єднання, які беруть безпосередню активну участь у літературних процесах. Зокрема, на теренах Іванківщини діє літературна студія „Первоцвіт" під керівництвом Григорія Івановича Іваненка. Студійці вже брали участь у багатьох конкурсах і поверталися з перемогою. А визнання фахівцями - цілюща роса на душу починаючого літератора. „Первоцвіт" - як початкова школа, де опановуєш ази поетичного і прозового мистецтва. Це - сходинка, трамплін до чогось нового, незвіданого.
Таким новим стає для творчої молоді літературне об'єднання „Паростки", що збирає юні таланти з усієї Київщини. Студійці - одна велика родина, у якій й допоможуть, й підскажуть, й насварять, якщо потрібно. Переважна більшість літераторів саме за членства в „Паростках" випустила свої перші книжечки. Ну, а вже від „Паростків" пряма й рівна стежина до „Радосині", звідки у Спілку - рукою вказати. Заснована була у березні 1992р. як літературна студія, яка згодом була перейменована на об'єднання. Досвідчені літератори разом із початківцями під керівництвом відомого літератора, перекладача і вчителя Дмитра Семеновича Чередниченка успішно вдосконалюють творчу манеру письма.
Чим корисні такі об'єднання? Насамперед тим, що молодші літератори мають змогу перейняти досвід у старших, без проблем укласти та видати збірки (як правило, при кожному літературному об'єднанні є видавництва - партнери). Члени студій активно подорожують Україною, проводячи творчі зустрічі. А отже, навіть житель найвіддаленішої глибинки може „торкнутися до нетлінного". І все ж таки основною місією таких громадських організацій залишається популяризація української літератури серед молоді. Подібні об'єднання, до речі діють на всій території України.
Продовжуючи тему, варто зазначити що непересічними подіями в житті української дитячої літератури стали виходи альманаху „Сонячна Мальвія" та книги Д.С.Чередниченка „Летюча ящірка". Стосовно альманаху. Був виданий зусиллями радо синців і вмістив як твори дорослих літераторів, так і літературні спроби моїх ровесників. „Сонячна Мальвія" унікальна тим, що на сьогоднішній день є однією з найповніших антологій дитячої літератури. В книзі вміщені казки, оповідання, вірші, акровірші, байки, скоромовки, загадки - всякому козаку знайдеться до смаку. Цікавим є те, що тираж розійшовся майже відразу.
Трошки іншою є „Летюча ящірка" Дмитра Семеновича. Це - казки, притчі та оповідання. Твори приваблюють захопливим, дотепним змістом, сміливими вигадливими інтонаціями. Всі оповідки ґрунтуються на позитивній моральній основі. Мають добрий виховний ефект.
Висновки до І розділу.
Українську дитячу літературу, зараз не можна оцінити однозначно. Процеси, що відбуваються у цій цари ні, складні і суперечливі. Розширення мережі приватних видавництв, що мало сприяти розвитку літературного процесу, породило велику кількість неякісних „графоманських" творів, які не мають ані виховної, ані естетичної цінності.
Класична дитяча літературна спадщина подекуди знаходиться у жахливому вигляді. Постає проблема перевидання таких книг.
Вітчизняна дитяча книга часто - густо не в силі конкурувати з російськими та західноєвропейськими аналогами.
Проголошення 2007р. Роком книги значно зміцнило її позиції. Через численні ярмарки, виставки та конкурси українська книга настирливо торує шлях до серця малого читачика.
Позитивну роль у літературному процесі відіграють також літературні студії та літературні об'єднання, де молодь відшліфовує талант і готується до членства в НСПУ, а шановані літератори відкривають нові обрії тематичного різнобарв'я.
Давно вже слід окрім „Сонячної Мальвії" видати антологію, до якої б увійшли твори дітей, що пишуть про дітей і для дітей. Вони того варті. І ніколи не потрібно забувати, що наші діти (а, отже, і наше майбутнє) будуть такими, якими їх сформує література - одне з могутніх джерел впливу.
Розділ ІІ. Література як основний фактор впливу на розвиток дитини
Література має великий вплив на формування психіки дитини та на розвиток взагалі. Варто згадати французького філософа ХVІІ ст. Рене Декарта, котрий сказав: „ Читати розумну книжку - це все рівно, що розмовляти з добре вихованою людиною..."
Слід також зазначити, що за останніми оцінками психологів діти як ніхто інший схильні до запозичення певних рис характеру та стилю поведінки. Так, діти віком від 4 до 9 років, бавлячись у „доньки - матері" підсвідомо копіюють події з життя дорослих, а підлітки 11-17 років вкрай невпевнені у собі і перебувають у стані пошуку.
Якщо ж додати до цього те, що діти (принаймні, до 7 років) більше виступають як слухачі, а не як читачі, то стає зрозумілою вся та величезна відповідальність, що покладена на дитячу літературу.
Перш, ніж розглядати це на конкретних прикладах, проаналізуємо психологію сприйняття твору маленьким читачам. Для цього умовно поділимо всю читацьку аудиторію на 4 вікових групи:
Також існує окрема читацька група - професійні читачі, до якої належать самі письменники та критики (про це докладніше у розділі „Діти пишуть для дітей). Проаналізуємо читачів першої групи (5-8 років).
Ні в якому разі не слід забувати, що маленька дитина - це особливий споживач літературної продукції, бо, як вже зазначалося, часто виступає не як читач, а як слухач. Отож, тексти для дитини, що тільки починає відкривати для себе усі таємниці рідної мови, мають бути невеликими. Це пояснюється тим, що малеча у такому віці надто рухлива і не може довго зосереджувати свою увагу на сприйнятті нудної і нецікавої інформації. Текст має бути милозвучним, цікавим мовною грою.
Ще один нюанс: як правило, багато авторів розглядають малечу як пасивних читачів, а не як рівноправних партнерів. Це привчає дитину до неактивного мислення, що негативно впливає на її подальший розвиток. Дитина у такому віці дуже тяжко переносить систематичні, часто нудні, заняття. А от у грі засвоює нову інформацію набагато швидше і ефективніше. З цього випливає, що добра дитяча книга має розвивати уяву читача, пам'ять, уважність, цікавість. І найголовніше - така література повинна навчати маленького громадянина самостійно мислити, аналізувати інформацію, робити висновки.
Забігаючи наперед, хочу навести приклад поведінки дітей, що виховувались на книжках, автори яких не дотримувались даних стандартів. У сьомому класі однієї з шкіл на уроці історії діти повинні були зачитати характеристику гетьмана Івана Мазепи, яку підготували вдома. Більшість учнів працювала з підручником та двома - трьома джерелами, що були видані за радянського періоду. Так як погляди авторів, що творили у дві різні епохи, на постать гетьмана разюче відрізнялися, то учні просто поєднали їх, не спробувавши навіть проаналізувати ситуацію, не кажучи вже про вироблення власної неупередженої думки.
Продовжуючи аналіз, слід зазначити, що діти дошкільного та молодшого шкільного віку байдужі до сюжетності. Вони віддають перевагу фантастичним творам про тварин, народним казкам, віршованим творам з казковою лінією.
Звернемося до праці відомого російського книгознавця М.Рубакіна „Етюди про російську читацьку публіку". Він, зокрема, поділяє всіх читачів на три типи та чотири категорії, щодо рівня сприймання тексту.
Читач - типи:
- 1) читач не вимагає від книжок нічого, крім розваги та пригод;
- 2) читач прагне самовдосконалення через книгу;
- 3) читачу байдуже, що читати; читання для нього - спосіб згаяти час.
Категорії:
- 1) - ті, що сприймають фабулу;
- 2) - ті, що вникають у стосунки дійових осіб;
- 3) - ті, що сприймають ідею твору;
- 4) - ті, що здатні критично осмислити цю ідею.
У нашому випадку читачі будуть відносити до другого типу, першого рівня. Хоча малюк цього і не усвідомлює, з тих віршів оповідок і казочок, з якими він зустрічається в перші роки життя, він активно навчається, пізнає світ.
Деякі митці, зокрема і Іван Ільєнко, стверджують, що „певна річ, у творах для найменшеньких елементи заінтригованості, цікавинки вкрай необхідні". Згодна, необхідні, але тільки тоді, коли використані вміру і не переобтяжують психіку дитини. Та якщо твір втрачає свою навчально - пізнавальну дію і перетворюється у суцільний клубок „знахідок", то цікавого, не кажучи вже про корисне в цьому не має.
Необхідно також звернути увагу на типи читання, перевагу яким надає юний читач. Проглянемо статтю М.Тловінського "Свідоцтва та стилі дослідження". За Словінським існує сім стилів читання:
- міфічний;
- алегоричний;
- символічний;
- інструментальний;
- мілитичний;
- естетичний.
Для діточок від 5 до 8 років характерні останні три стилі. При інструментальному текст втрачає певну автономію. Його головне завдання - мати моральну вартість, повчати (тут головне як то кажуть не передати куті меду).
При використанні міметичного стилю відшукується співвідношення описаного в тексті і реального життя. Від тексту вимагається правдивість і реалістичність. Такий тип тексту виправданий, коли письменник хоче дати дитині відповіді на всі „чому?".
І, нарешті, естетичний - текст розглядається як мистецький твір. При дотриманні цього типу у написанні твору дитина змалечку зможе доторкатися до прекрасного. До речі, дуже помилково, коли автори дитячої літератури починають писати для дітей у стилі „ усі - пусі. Пусі - мусі". Це ні до чого доброго не приводить. По - перше, діти люблять. Щоб з ними поводилися, як з дорослими. А по -друге, такий твір калічить дитячу душу, змалечку привчає її до огидного, замість того, щоб поступово відкривати нашу чудову мову, що ллється, немов мелодія із калинової сопілки.
Розглянемо деякі приклади. Ось вірш Олени Плавенчук зі збірки „Журавлині радощі".
Є у мене таємниця,
Таємниця про жар - птицю,
Лиш проснеться літнє сонце -
Вона стукає в віконце.
Викликає мене з хати:
Ходи сонце зустрічати.
Всього шість невеличких рядків. А наявні і інтрига, і казковий сюжет, твір навчає любити рідну природу. Але, що найголовніше - він написаний зрозумілою дітлахам мовою. А „неслухняний хитрячок?!"
Хом'ячку - хом'ячку,
Неслухняний хитрячку!
Ось морквинка, бурячок,
Ось петрушечки пучок.
Вкотре я тебе учу:
- - Наїдайся досхочу.
Я прошу тебе щораз:
Не ховай все про запас.
Кинь кумедну звичку -
Надувати щічки
.
Дитина дізнається про тваринний світ рідного краю. А ще, можливо, кине таку шкідливу звичку, як каверзувати за обідом.
Місяць з неба дивиться тоненький.
Спи, маленька, очка затуляй.
Нічка темна за вікном близенько -
Понесе тебе у добрий край.
Це - рядки з „колискової „ Катерини Коврик. Крім наявного практичного значення, „Колискова" дивує своєю новизною: ніяких вже набридливих цапів і кошеняток, соловейків і собачок якими так і майорять твори для дітей. Звичайно ж
І маленький сонях,
В брилику жовтенькім
У дзеркало небесне задивився:
- Який же я великий!
сподобається малюкові більше, ніж квітка, що дівчинка „зірвала..., у коси вплела". Останній приклад може навіть травмувати ніжну душу дитини. А яке миле те Зайча у Алли Диби, що „.. прибігло під вікно й у шибку загляда...". Це - саме тей твір про тварин, які так полюбляють діти.
А от поезія „Цвітуть вишні" Василя Голобородьке, де
Вишні цієї весни
Квітнуть рясно -
Сорок лопат снігу
У кожен двір!
буде читачам 5-8 років вкрай складною, незрозумілою. Тільки-но почавши пізнавати світ, дитина може скласти хибне уявлення про таку пору року, як весна. І тоді нема чого дивуватися, якщо на запитання: "А коли іде сніг?" малятко відповість: „Навесні".
Казочки для дітей молодшого шкільного віку повинні бути, як уже зазначалося, нескладні: за сюжетною лінією.
Розглянемо казку Володимира Бубира „Золоті листочки": казка носить пізнавальний характер - у ній описується одна з пір року. Твір невеликий за обсягом, герої реальні (козенятко і стара кізка), наявні високохудожні описи природи.
Казка Ольги Гребєнщикової вже не просто дає відповіді на дитячо - наївне „Звідки ти, соняшнику?", а й розкриває перед маленьким читачем суть „дорослих" проблем. Позиція авторки повністю відповідає позиції Володимира Біленка, що зауважував: „Адресуючи твори дітям, письменники роблять доступнішими, зрозумілішими, емоційно дохідливішими проблеми життя...". крізь призму дитячого світогляду показані дружба маленького кумедного Соняшника з Сонячним Зайчиком: авторка показує, що гарні троянди, півонії та гортензії не здатні на самопожертву, вони вміють лише насміхатися над іншими. Читаючи цей твір, діти відривають для себе мудру істину: людина гарна не вродою, а вчинками. Якби більшість дитячої літератури була такою ж світлою, наші діти ніколи б не дозволили собі знущатися з однолітків, що мають фізичні вади. Але ж як на гріх, майже вся дитяча література стоїть на культі зовнішньої краси і грошей, залишаючи на узбіччі життя героїв, що з тих чи інших причин не мають цих достоїнств. Не варто казати. Що такі малюки є відлюдькуватими. Одні всерйоз думають про самогубство, інші стають агресивними, дратівливими.
Говорячи про дитячу казку, не можна обминути так звану „фантастичну" казку. „Фантастична" казка відрізняється від інших тим. Що у ній майже відсутні елементи, притаманні родинно - побутовій казці та казці про тварин. Основу тут становлять герої, створені людською уявою. Ця казка теж має свої різновиди:
а) казка, де діють міфологічні герої, що уособлюють суть природи;
б) казка, героями якої є цілком нереальні, химерні істоти, що надають творові хворобливості і цілком відривають від реальності.
До першого виду можна віднести повість - казку Дмитра Чередниченка „Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка". В основу сюжету покладено стосунки лісових мешканців з навколишнім середовищем. Головним героєм є хлопчик з горішку, що, незважаючи на лихі пригоди, не втрачає у маленькому серденьку промінь любові до ближніх. Але навіть така, на перший погляд, пізнавально - розважальна казочка має моменти, що можуть вразити ще не досить зміцнену психіку дитини. Наведемо приклад: "А ще ось Вовчиця із жертвою прийде... І накинуться всі вони на ту жертву, і прямо у нього на очах її шматуватимуть". „Так само тоді впав широкий темний промінь, і - білченяти не стало". "А скільки моїх братиків живцем заїла?". Жорстокість у творах для дітей невиправдана. Хіба. на крайній випадок, можна ввести деякі її елементи, але з тим, щоб обов'язково показати перемогу добра над лихом. Це - не відхилення від проблематики. У творах для третьої вікової групи (13-15 років) сміливо піднімайте проблеми алкоголізму і наркоманії, смерті і народження нового життя. А коли ж пишете для найменшеньких - максимально спростіть процес сприйняття твору.
Розберемо твори другої категорії: історико - пригодницька фантазія для дітей молодшого шкільного віку „Царський пояс". Автором цієї книги є Лідія Гулько (Рябцева). На мій погляд, книга є досить таки незрозумілою для дітей 5-8 років. а подорож у часі лише затрудняє процес усвідомлення прочитаного. Крім того, твір переповнений різноманітними шуликами, рудими дідьками, голопиками, водяниками. І всю цю нечисть треба перемогти. Щоб здобути царський пояс. Ну чим не „Гаррі Поттер" вітчизняного ґатунку?! Постає лише одне питання: а чи потрібні нашим дітям оті шушики? Чому вони навчають? Краще повернутися до таких рідних і простих образів, як киця, що пішла працювати (автор Мирослава Маслова), кізок Кудли і Мадли (Василина Мельник), зайчика, що шукав хатку (Олеся Василенко).
Окремою темою для розмови є присутність у казці (віршах) політичних подій. Для прикладу наведу казку Ганни Семенюченко „Діти Сонця". Видно, що авторка керувалася насамперед політичними симпатіями - сюжет казки явно спрямований проти одного з кандидатів у Президенти на виборах 2004р.
Ми живемо в демократичному суспільстві, де кожен має право на повагу до себе і своїх політичних уподобань. Але коли при написанні твору (байдуже, для дітей чи для дорослих) автор керується останніми, а не почуттям обов'язку перед читачем, то мимоволі наступає на граблі, які вже дали по лобі не одному письменнику радянської епохи.
То чи бути історії і політиці у дитячих творах? Якщо в міру - то бути. Дитину з раннього віку потрібно знайомити з деякими основними віхами історичного розвитку нашої країни. Це не завдасть шкоди, якщо автор зробить все делікатно, констатуючи тільки сам факт, не вдаючись у довгі пояснення та відкинувши власні політичні симпатії.
Порадою авторам, що хочуть написати на подібну тематику стане вислів Юрія Яновського: „Якщо брати ворогують, то потрібно бути не з одним з братів, а з їхньою мамою.
Друга група (8-12 років). у цьому віці для читача головне - динамічний, химерний, захопливий сюжет. Він уже навчився читати швидко й очима - тому й читає швидко. Зараз для хлоп'яток і дівчаток головне - по швидше проковтнути книжку, бо кортить дізнатися розв'язку. Персонажі і моральні колізії з одного боку мають бути простими, бо в такому віці дитина не сприймає напівтонів і сірого кольору: маже між Добром і Злом - виразна, а всі персонажі, - яскраві та з домінантними рисами. З іншого боку читача потрібно вже потихеньку привчати до дорослого життя, будувати своєрідний трамплін до його переходу в 3-тю читацьку категорію. Це вік, у якому захоплюються пригодницькою літературою, то ж характери персонажів, їхні душевні терзання мало цікавлять юних хлопчиків та дівчаток. Вони навпаки, здебільшого дратують, бо відволікають від основної сюжетної лінії.
Читачі такого віку не вимагають від книжок нічого, крім розваги, й шукають у них тільки пригод із героями. Вони читають здебільшого гостро сюжетні твори з динамічним сюжетом і щасливим кінцем. Рубаку зазначає, що „було б великою помилкою ставитись до таких читачів тільки негативно й дивитися на таке їхнє читання як на шкідливе проведення часу. „Неймовірні" романи займають своє місце в читацькій системі; вони ваблять до книги тих, хто без них, найвірогідніше, й не пішов би в бібліотеку".
Перебування в стані читача першого типу не є константним. Дорослішаючи, молода людина відкриває для себе інший світ, інші книги.
На жаль, близько 30-40% дітей цього віку відносяться до третього типу, що є найскладнішою читацькою категорією, бо до неї належать читачі, яким байдуже, що читати, вони віддаються цьому заняттю з метою лише вбити час. Сюди може потрапити підліток, що перевтомився, чи ще не визначився зі сферою інтересів. Для таких дітей характерним є мілитичний стиль читання, бобир найбільше наближений до реальності. Але не слід забувати, що майже половина віддає перевагу фантастиці. Дітей 8-12 років уже навряд чи зацікавиш акулою, що одягла окуляри. Їм потрібні злодії і злочини, кмітливі слідчі, порушники кордону і т.п.
Їх можна віднести до другого рівня (за Рубакіним), тобто, до таких, що вникають у стосунки дійових осіб. Зараз літератури для таких дітей стає все менше. Гору бере фантастика, витісняючи пригодницьку літературу, написану у стилі реалізму. На відміну від доробку для читачів 5-8 років, де ще могла бути присутньою оповідка, у якій діють міфологічні герої, що ототожнюються з природними стихіями, читачу другої категорії наполегливо пропонують відірватися від сірої буденщини і поринути у світ пригод, що так нагадують комп'ютерні ігри. Анатолій Давидов, висловлюючись на згадану тему, сказав, що „література, що заколисує та розважає, не спроможна розбудити думку, не здатна виховати". Наслідком відсутності виховання стає так званий „синдром байдужості", коли підлітку абсолютно байдуже, як він живе. Такі молоді люди не мають чітко сформованої позиції громадянина і людини та швидко стають жертвами маніпуляторів. Більше того, на думку Володимир Дрозда: „Там, де нема громадянина, є споживач розважальних шоу".
Пропонуємо розглянути деякі зразки пригодницької літератури для підлітків. Почнемо з казкової повісті видатного дитячого письменника, що побачила світ у 2000 році, у видавництві „Початкова школа" „Голодний, злий і дуже небезпечний". Як охарактеризував її сам письменник, це „повість - казка для дітей та звірят. Пригоди зайченяти Люськи, злого лева Толябуна, великого природолюба Буртіуса та декого ще у зовсім чужому лісі".
Як тільки відкриваємо першу сторінку, потрапляємо у дивовижний світ, де „у далеких і таємничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий і невдоволений з усього лев. Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялися і нічого н могли вдіяти". Але одного разу до Африки завітав „... найвидатніший дослідник усіх часів і країн. Ледь ступив він кілька кроків, а вже зробив цінні відкриття...". І, мабуть, зробив би ще більше, якби „... хижий невихований Толябун..." не налякав вченого до смерті і не заліз у повітряну кулю, на якій і потрапив до незнайомого лісу, де „ у вівторок двадцять сьомого липня, а може, то було двадцять восьме липня, йшло собі лісом Зайча. У прегарному настрої дибало воно лісовою стежкою і лизькало цукрового півника на паличці - вранішній гостинець від матусі. Воно вже встигло уявити, як гарно гулятиме..., аж раптом побачило просто перед собою якогось незнайомого величезного жовтого звіра з довгим хвостом". А далі - події розвиваються просто з карколомною швидкістю. Гонитва хижого лева за бідним зайченям Люською, нові друзі - песик Бурмосик та цап Буцик. А далі - справжня змова Толябуна і Вовка. Вовк займається тим, що тягає бочками воду.
- - А нащо ти оце воду тягаєш цілими бочками? - поцікавився лев, крокуючи поруч.
- - А що ж, відрами? Поки поллєш усе, так ухекаєшся, що ого-го.
- - Що поллєш?
- - Та город же. Город у мене. Бурячки, петрушка, часник, бодай лиха година.
- - Город? - ж зупинився лев. - Так у тебе город?
- - А ти що, глухий? - чемненько озвався сіроманець.
- - І ти його поливаєш?
- - Поливаю, бодай воно все засохло!
- - А навіщо?
- - А їсти щось же треба? Траву, може? Чи листя? Повітрям мені харчуватися? Отож і готую борщик, картоплю варю.
- - Оце так - так! - проказав Толябун. - А дичина? Та, зрештою, підбіжи до сільця та вхопи курку чи порося яке.
- - Е-е, - протягнув Вовк, - були тут поросята. Троє. Зачинилися у будиночку, і ніяк їх не візьмеш. Поліз я через димар, а вони казан на вогонь поставили. Я прямісінько в окріп. Ошпарився увесь.
- - Та що це в тебе за пригоди якісь нещасливі? Аж за серце хапає.
- - Ти краще вхопив би за ручки та поміг мені, - невдоволено буркнув Вовк.
Охарактеризуємо наведений вище уривок. Одразу ж впадає в очі, що автор використав метод „перехідного мазку". Це коли на полотні один колір переходить в інший непомітно. А в літературі знайомі з дитинства казочки химерно вплітаються у детективний сюжет повісті. Прошу звернути увагу на використання автором так званих „нелітературних" висловів, таких як: „А ти що, глухий?", „довбешка твоя порожня", „ ти що, пришелепку, здурів?" і тому подібне. Деякі представники мистецьких літературних кіл категорично проти вживання таких словосполучень у дитячій літературі. А, власне, чому? Казали ж колись наші мудрі предки: „Побий тебе лиха година та нещаслива" або „Бери його враг", „Не пори гарячки", „Гадюка - ти підколодна". Ці вирази зараз ввійшли до фразеологічного словника української мови. І до того ж автор зовсім не закликає підлітків спілкуватися такою мовою. Навпаки, він хоче показати обмеженість, невихованість своїх негативних героїв, ставить їх у ситуації, що викликають посмішки.
Йдемо далі. Чого тільки не роблять Толябун та Вовк, щоб нашкодити трьом друзям: і пастку лаштують, і зайча Люську викрадають, і під вікнами Буцикової хатинки шпигують. Та тільки щось не щастить їм: то самі в пастку втрапляють, то на мурашник наткнуться. У допитливого читача одразу виникає запитання:
А в літературі знайомі з дитинства казочки химерно вплітаються у детективний сюжет повісті.
Прошу звернути увагу, на використання автором так званих „не літературних" висловів, таки як: „а ти що, глухий?", „довбешка твоя порожня", ти що, пришелепку, здурів?" і тому подібне. Деякі представники мистецьких літературних кіл категорично проти вживання таких словосполучень у дитячій літературі. А, власне, чому? Казали ж колись наші мудрі предки: „Побий тебе лиха година та нещаслива" або „Бери його враг", „не пори гарячки", „гадюка ти підколодна". Ці вирази зараз ввійшли до фразеологічного словника української мови і до того ж автор зовсім не закликає підлітків спілкуватися такою мовою. Навпаки, він хоче показати обмеженість, невихованість своїх негативних героїв ставить їх у ситуації, що викликають посмішку.
Йдемо далі. Чого тільки не роблять Толябун та Вовк, щоб нашкодити трьом друзям: і пастку лаштують, і зайча Люську викрадають, і під вікнами Буцикової хатинки чипигують. Та тільки щось не щастить, то на мурашник наткнуться. І допитливого читача одразу виникне запитання:
„А чому ж воно так?" „Та тому, що неосвічені вони, злі та ледачі" - лагідно підказує невидимий автор і доводить це на прикладах.
- - Думав - настала моя годинонька.
- - Настала! Та хіба для таких героїв, як ми
- - Нам ще жити й жити! Творити всякі подвиги й творити.
- - Та які там подвиги, якщо друзі не розуміються на елементарних речах!
- - А ще я десь читав про літаючі тарілки. Може, саме одна така тарілка зламалась й ляпнулась в болото?
- - Вона так гахнула тоді, ніби не тарілка, а цілий баняк!
- - Тьху! Та при чому тут баняк! Тобі одне в голові. Скоро вже, крім полумисків взагалі нічого не бачитимеш. Книжки треба читати. Темнота! У тебе хоч одна є в хаті?
- - Аякже! - гордо мовив Вовк. - Аж дві! Він поліз у закапелок і витягнув на світ потріпані книжки:
- - О!
- - Ти бач! - здивувався лев. - Дай-но сюди! Так, усе зрозуміло, - сказав, ледве глянувши на заголовки. - „Їстівні гриби" і „Читанка" для першого класу. Годі було від тебе чогось іншого й сподіватися. Ну, з грибами ясно - ти ж травоїдний, - а „Читанка" навіщо?
- - Ге - ге, - засміявся Вовк. - Відібрав у якогось малюка. Я її під чавунець підкладаю, коли їм, бо стіл полірований.
... Іван Ільєнко зауважував: „У тому й секрет педагогіки (а відтак і художнього твору); найефективніше виховання тоді, коли дитина не помічає, що її виховують".
Ось так ненав'язливо, але вміло виховує зі сторінок свого твору Ярослав Михайлович. "Як дбаєш, так і маєш" - головна думка наступного епізоду.
„Коли друзі повернулися під вечір з косовиці Люська у віночку з лугових квітів і в намисті з ожини сиділа за столом, дивилася в своє люстерко й виспівувала на весь голос:
Бо моя врода
То є чиста вода
То є бистра вода
Синіх гір.
- - У пісні трохи не так, - попросив її з порога Бурмосик, - „Бо твоя врода"
- - Ой, здрастуйте! - підхопилася Люська. - Я знаю, але „моя врода" мені більше подобається. Ну як, схожа я на королеву?
- - Чиста королева, погодився Бурмосик, зазираючи в піч. Але даремно шукав він якогось чавунця з варивом. У печі навіть не топилося".
Таке траплялося майже кожного дня. І от Бурмосик вирішив навчити розуму зайча: взяв та й підмінив її улюблене люстерко на шматочок кривого дзеркала. А перед тим ще й натякнув на те, що з неробами часто трапляються неприємності. Як же злякалося зайча! І раптом „...спохватився, що ніхто за її життя не називав цілоденні гуляння, співи й збирання квітів - роботою".
Та зрештою все закінчується добре. Люська отримує назад своє дзеркальце і знаходить маму. Великий природолюб Буртіс знаходить свого тата, якого шукав довгі роки, а Вовка і Толябуна переправляють на безлюдний острів.
Все закінчується так, як і має закінчуватись у пригодницьких творах: інтрига розв'язана, злодії покарані, позитивні герої продовжують жити довго і щасливо. Насамкінець у творі присутній чаруючий опис останніх літніх днів: „А може, то вони вітали близький вересень і перші дні нового навчального року?... Дихнуло прохолодою, і дерева зашелестіли, задзвеніли, мов притишені шкільні дзвоники. „Дінь - дінь, дінь - дінь", - бриніло довкруги. То промені згасаючого сонця били у дзвони золотих копичок, у стовбури дерев, по всьому лісі".
Це - немов останнє прохання улюблених героїв: любіть і цінуйте кожну мить життя.
До речі, наклад цієї книги („Голодний, злий та дуже небезпечний") розійшовся миттєво. Так що вже у минулому році у Харківському видавництві „Фоліо" вийшла збірка творів Ярослава Стельмаха „Митькозавр із Юрківки", де першим представлена саме повість-казка, читаючи яку підлітки чомусь обов'язково запитують: „А далі буде?"
Ведучи розмову про дитячу пригодницьку літературу, було б несправедливо не згадати видатного діяча у цій царині, лауреата літературної премії ім.. Лесі Українки Всеволода Зіновійовича Нестайка і зокрема його славнозвісну трилогію „В Країні Сонячних Зайчиків". Хоча трилогія писалася переважно у радянську епоху, але повним варіантом вийшла у 1994р. у видавництві „Довіра", тому і віднесемо її до сучасної української дитячої літератури.
Як же народилася трилогія? Одного сонячного ранку перед пробудженням наснилося письменникові, що на його носі сидить живий сонячний зайчик і золотим пензликом малює на його щоках ластовиння - до речі, у дитинстві Всеволод Зіновійович, за його словами, був рудий і веснянкуватий! - і він одразу прокинувся і відчув якусь незвичайну радість, передчуття щасливої несподіванки, і йому страшенно закортіло відразу ж сісти за письмовий стіл та й розпочати писати про отих лоскотливих і бешкетних сонячних зайчиків!
Так і народилася повість-казка „В Країні Сонячних Зайчиків"...
Книга одразу стала улюбленим твором української дітвори. Після такого теплого „прийому" автор гадав, що вже більше не повернеться ні до Країни Сонячних Зайчиків, ні до її мешканців. Але помилився.
Коли Всеволод Зіновійович був на гостині у дітвори однієї з шкіл, до нього підійшла вчителька молодших класів і розповіла, що вони з дітлахами придумали гру: створюють малюнки до казки про сонячних зайчиків, а переможців нагороджують посвідченням почесних громадян Країни Сонячних Зайчиків.
У письменника вмить виникла ідея написати про таку собі класну керівницю - чарівницю з Країни Сонячних Зайчиків. Звалася повість „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків".
Та сподівання Всеволода Зіновійовича про те, що про Сонячних Зайчиків більш не доведеться писати не справдилось. Одна з учениць Київської школи просто вимагала від письменника написати про ... дівчинку в якійсь Казковій країні. І ось письменник знову взявся за перо, з-під якого вийшла третя частина трилогії під назвою „В Країні Місячних Зайчиків".
Зрештою, протягом чотирьох десятиліть уклалася казкова трилогія, яка під загальною назвою „В Країні Сонячних Зайчиків" вийшла у видавництві „Довіра" у 1994 році.
Твір у розважальному плані знайомить читача з одвічними моральними цінностями: любов'ю, почуттям обов'язку, просто дружбою.
Крім того „Сонячні Зайчики" доводять, що твори для дітей, написані у жанрі соцреалізму, залишаються зрозумілими і улюбленими і у маленьких козачат незалежної України.
Не зважаючи на те, що улюбленим жанром II категорії читачів залишається проза, поезія теж не здає своїх позицій.
У такому віці діти найгостріше починають усвідомлювати себе маленькими громадянами. Отож, переважно на їхніх поличках стоїть щось на кшталт:
Дідусь
Оцей дідусь колись весною
Маленькі яблуньки садив...
Розрісся сад, умивсь росою,
З плодами віти опустив
Тепер дідусь погожим літом
У гості внука вигляда,
І яблуневим білим цвітом
Його сміється борода.
Петро Засенко
Про що нагадала коломийка
Трембітає журно, журно
Серце полонинам,
Скрипка тягне, аж німіють
Звуки по долинах.
І щебечуть в переливах
Потоки квітчасті,
Пригортають крильми небо
Орли попелясті
Здаля вівці полонину,
Наче зорі вкрили.
І смереки зеленаво
Ліси підпалили
Стрункі буки в гору пнуться,
Гордяться корою,
Черепиці розшарілись В селі під горою.
Серце журно трембітає,
Тріпоче, як птиця.
Нехай мені край Карпатський
Трембітою сниться
Роман Толіней
Човни
До сірих пагорбів човни
Приткнулися линами,
Всі плеса скуті до весни
Холодними льодами.
Лежать потомлені човни,
Ланулми тісно збиті.
Гірчать між ними полини,
Дощем осіннім змиті.
Сплять заколисані човни
Із мрією одною:
Плисти на хвилях до Десни
Квітучою весною.
На нашу думку, залучити до такого виду поезій більш масову аудиторію - стратегічне завдання як літераторів, так і педагогів. А для цього потрібно знайти кошти на укладання такого собі атласа „Поетична Україна", де будуть зібрані всі твори провідних українських дитячих письменників сучасності про нашу Батьківщину.
Розумію, що робота ця клопітка. Але, можливо, результатом стане зменшення потоку емігрантів і збільшення молодих спеціалістів, що по закінченню навчання, незважаючи на тимчасові труднощі, залишаться працювати в Україні.
Третя вікова група
(13 - 15 років)
Читач поволі перестає бігти, аби дізнатися розв'язку. Виникає зацікавлення в психології персонажів, у моральних коаліціях і перипетіях. У цьому віці молода людина починає розуміти складність світу - не все і не завжди чорно - біле, не всі погані люди „погані", а хороші - „ідеальні". Для підлітка - читача важливо могти порівняти себе з книжними героями, тому вони більше переймаються реалістично-психологічними творами про життя однолітків. Головні проблеми: взаємини з батьками, з ровесниками, перше кохання, вибір професії, смерть дорогої людини, релігія, творче реалізування, встановлення особистості, як „я" тощо.
На жаль, літератури такого ґатунку зараз випускається дуже й дуже мало. Якщо поезії ще більш-менш вдається знайти шлях до серця читача, то проза перебуває в катастрофічному стані: її або не існує, або вона не порушує тих проблем які найбільш хвилюють молоді покоління.
Анатолій Давидов казав: „На жаль, у нас іще мало оригінальних художніх і художньо-публіцистичних творів про виховання підлітків, про школу, про підготовку молодих людей до самостійного життя. Спробуймо залишитьсь над проблемою: чому письменники обійшли, не помітили (або побоялися помітити) зародження серед дітей і підлітків токсикоманії і наркоманії? Письменники залюблені або в своє дитинство, або в повчання чи творення штучних героїв фантастичних казок.
З останніми вадами ми вже розібралися. Спробуємо дослідити письменників, „залюблених" у власне дитинство. Такі люди, як правило, необ"активні. Вони зосереджують свою увагу на проблемах, які або вже не існують, або не є цікавими для сучасних читачів.
То якою ж має бути література для підлітків? Мабуть, насамперед, правдивою. В цьому віці читачі стають дуже чутливими до письменницької фальші. По-друге - філософського спрямування. Дитина у такому віці може та й хоче аналізувати оточуючий світ.
Підліток прагне самовдосконалитись через дотик до книги. Такий читач шукатиме в книжках перш за все інформацію, яка може збагатити його духовно й інтелектуально, або естетичну цінність, яка сприятиме його культурному розвитку.
Ось чому надзвичайно важливо бути наближеним до реальності.
Іще один нюанс - твори про проблему наркоманії, алкоголізму, позашлюбних стосунків. Зараз у нашому суспільстві це не вважається якимсь відхиленням від загальноприйнятих правил. Тому і автори здебільшого бояться піднімати ці теми. Бояться, що твір не буде користуватися популярністю, що критики „приклеють" ярлик „старосвітського батюшки"...
А дарма! Не потрібно залишати молодь наодинці зі своїми проблемами. На мій погляд, твір, де автор проведе свого героя через усі життєві бурі і моральні колізії, вкаже йому шлях з пітьми до світла, стане орієнтиром, своєрідним компасом для молоді у бурхливому морі життя.
Також гарно сприймаються цією групою читачів твори автобіографічного характеру. Річ у тім, що для підлітка характерний експресивний тип читання. Тобто, такий, де головна постать тексту - автор, головне питання: „Що хотів сказати автор?" або ж „Наскільки він присутній у цьому тексті?", а також: „Наскільки доля письменника співвіднесена з описаним у тексті?"
Тут - головний герой - письменник, що на своєму прикладі вказує стиль поведінки.
... Остання віха - „світло в кінці тонелю". Підліток не повинен бачити, що виходу не існує. Твори, де герой кінчає життя самогубством, можуть підштовхнути читача до акту --------
Спробуємо розібратися на прикладах. З прозових творів найбільш відповідають критеріям новели письменниці Олени Філіпчук. Показовим є те, що авторка - вчитель, а отже, непогано розуміється на психології підлітків.
Новела письменниці „Ці двоє..." порушує питання соціальної і інтелектуальної нерівності особистості, проблему кохання. Авторка тільки констатує події, залишаючи право робити висновки за читачем.
Події цілком реальні, зрозумілі і близькі молодим людям.
„Цікаві сніжинки зазирали у вікна третього поверху і, побачивши в учительській лише молоденьку студентку - математичку, яка зосереджено схилилася над зошитами п'ятикласників, розчаровано опускались додолу.
До кінця останнього уроку залишалось кілька хвилин: стояла саме та оманлива тиша, що за мить вибухне дзвінком і галасливим феєрверком різнобарвних рюкзаків, сумок, ранців, вилетить зі школи мало не з космічною швидкістю. Проте двері учительської раптом розчахнуло, мов несподіваним поривом вітру - провісника бурі, і, замість грому й блискавки, ввірвалося дзвінке мецо-сопрано „хімічки":
- - Ні! Це вже переходить усякі межі!
Студентка - математичка схопилася, було, щоб ретируватись десь у спокійніше місце, але зрозумівши, що вона поки що має бути єдиною слухачкою назріваючої промови - урагану, опустилась на стілець.
Каблучки „хімічки" відстукали енергійний і трохи знервований ритм до шафи із журналами, однак в останню секунду „сейф успіхів і невдач 11В з ефектом вибуху петарди струсонув стіл. На якусь мить знову стало тихо... Це був зловісний спокій перед бурею. А за хвильку мецо-сопрано лунало з новою силою, підкріпленою обуренням і навіть розпачем:
- Ці двоє! ... З 11-В! Вони мене вже дістали! Хіба я можу вести урок, коли вони тільки те й роблять, що дивляться одне на одного, а весь клас дивиться на них? Ні, ви уявляєте...
Що саме мало уявити молоденька „математичка", залишилось невідомим, бо дзвінок таки пролунав, заглушивши собою навіть мецо-сопрано. Проте ніщо на світі вже не могло спинити бурхливий потік справедливого гніву.
- Викликаю до дошки, раз, другий... не чує! Весь клас уже регоче, а він не чує!
- І не чує, і не бачить, і слова з уст не зронить, - на ліричний лад переводить тему тенор „фізика".
Двері вчительської рипають усе ритмічніше й швидше - після семигодинних поневірянь, словесних мук і практичних страждань класні журнали - безневинні жертви 12-бальної системи - отримують довгожданий спочинок у шафі.
Мецо-сопрано знову порушує ідилічне й злагоджене звучання мелодії кінця уроків:
- Я все розумію. Такий вік. Коли ще закохуватись, як не в шістнадцять? Але ж не можна за кілька місяців до кінця навчального року втрачати розум через якесь нікчемне дівчисько!
Дует перетворюється на тріо - вклинюється класний керівник:
- - Скільки я з ними розмовляла, і разом, і поодинці... Розсадила в різні кінці класу - ще гірше. Їй, звісно, байдуже, хоч і непогана дівчина, однак зірок з неба ніколи не хапала.
- - Але є хлопця шкода! Про яку медаль мова? Не уявляю, як він екзамени складатиме? Батьки навіть готові в іншу школу перевести, але ж куди переводити мало не в кінці 11-го класу?
- - Соло класного керівника перебиває «іноземка»:
- - А я вчора йду на урок, дивлюся - цілуються в коридорі біля майстерні.
- - Господи, світ таки перевернувся, - тільки й спромоглася на приглушений коментар «історичка» з сорокарічним педагогічним досвідом.
- - Партію підхоплює вчителька української мови:
- - Писали днями переказ. Начебто усі працюють. Підходжу, щоб глянути чорновик, а там увесь листок списаний однією фразою: я тебе кохаю, я тебе кохаю.
- - Густий бас «фізкультурника» в хорі загальних емоцій прозвучав іронічно і образливо:
- - Ой-ой-ой! У чому, поясніть мені, трагедія?!
- - Це цілком нормально. Та врешті-решт, себе забули чи що?
- - Мецо-сопрано відгукнулось обуренням:
- - Це не нор-маль-но! Він талановитий, обдарований юнак. Сьогодні так важко пробиватися у житті, вступати в пристойний вуз... У нього такі можливості, перспективи... Інтелігентна родина. А це кохання ще невідомо чим може закінчитись!
- - А може, не треба звертати на них уваги і все стане на свої місця? - почувся несміливий голос студентки - «математички».
- - Дорогенька моя, - тон старшої колеги вібрував на межі дидактичної зверхності, - на них не можна не звертати уваги. В класі стільки розумних, вродливих дівчат, рівних йому за інтелектом, вихованням... а він, крім цієї безбарвної особи, нікого не бачить. Але зрештою, річ не в цьому. Подивіться, люба моя, це вже друга контрольна робота, за яку не можна поставити більше колишньої слабкої трійки, а торік він був переможцем районної олімпіади.
- - І що ж ви пропонуєте?! - питання «фізкультурника» вочевидь мало риторичний характер.
- - Може, якось із дівчиною поговорити? - вже у дверях обернулася «іноземка».
- - Ага, так вона Вас і послухала!..
- - Справді, такого хлопця підхопила: вродливий, розумний, з хорошої сім'ї.
- - Що за гармидер? Ще не наговорилися за сім уроків? - у голосі завуча, що саме пропускав у дверях прибічницю ліберальних методів - «англійку», звучали явно мажорні інтонації.
- - Та знову про цих двох... з 11-В.
- - Ну ось, будь-ласка, помилуйтесь! - мецо-сопрано хімічки обізвалось від вікна.
- - Кілька колег, хто з цікавості, а хто й тому, що був ближче до вікна, аніж до дверей, поглянули вниз через шибку. Цікаві сніжинки підлітали до скла, але, зустрівши стільки заінтригованих поглядів злякано опускалися додолу, а з парадних дверей, узявшись за руки, виходили ті двоє... порушники спокою з 11-В ...і, можливо, несли в життя найскладнішу науку - міцно триматися за руки і бачити одне в одному цілий світ. Хтозна...
На цікавість читача заслуговує новела «Наталчина доля» в центрі якої - дівчина Наталя. На перший погляд проблеми дівчини такі болючі і знайомі кожній молодій людині: замість омріяної кар'єри журналіста - скромна професія вчительки, замість заможного чоловіка в столиці - занедбана сільська школа, суворий начальник, невдале, розтоптане кохання.
Натомість подруга дівчини взяла від життя все. Заздрить їй головна героїня. І лише через роки зрозуміє, що своє щастя знайшла у покликанні навчати дітей.
Новела утверджує стару філософську істину: «Щастя - не в грошах. Сенс життя - знайти покликання». Реальна і задушевна новелістична пані Олена насичена тонким психологізмом, що допомагає сучасній молоді переосмислити встановлені стереотипи.
Поезія для читачів 13-15 років вражає розмахом філософської думки і стислістю змісту. Така форма не переобтяжує уяву і залишає широке поле діяльності для мислення. А розвиток мислення - одне з найголовніших завдань, що стоїть перед сучасною молоддю.
Для прикладу пропоную розглянути молодих, але вже знаних авторів: Катерину Міщук та Геннадія Горового.
Пані Катерина - майстер «прози в поезії». Найхарактернішим стилем написання у поетеси є верлібр. Особисто я чомусь не можу сприйняти верлібра, як поетичної форми. Але разом з тим верлібр відтіняю терпку вишуканість римованої поетики, що, безперечно, відкриває читацький юні багатогранну палітру української літератури.
- - Дайте мені вийти на вулицю.-
сказав кошик і попрямував
у прочинені двері.-
Надворі сніг,
а я не хочу залишатися порожнім
Із підсвідомості
Щойно погасла патлата свіча.
Віск жовтий, наче шкіра мерця,
Покотився на скатерку
До сивої шкуринки житнього хліба.
Траурні тюльпани
Заморочені мороком ночі.
Їхні близнюки на сирій могилі
Спати хочуть,
Та не можуть - їм моторошно.
Під ними мрець із гнилими зіницями
Просить води і світла, та
Свічку місяця вітер загасив.
Так моторошно переосмислює поетка тему життя і смерті, буття і небуття, піднімаючи проблему: «Чи варто приносити життя квітки у жертву покійнику, коли потрібно було цінувати його при житті?».
* * *
Натовп - ніде і яблукові впасти.
Як же пройти?
І скрізь барвисті парасольки квітів.
На проспектах трав.
Так жаль мені отих парасольок,
квітів тобто, адже натовп - це ж не хмара,
затопче - не так як дощ,
і райдуги опісля не буде.
- лунає тема самотності, протиставляння людини і натовпу, що так характерне для молодих людей. Але, мабуть, потрібно налаштовуватись на оптимістичний лад.
Надзвичайно глибоким світоглядом відрізняється поезія юнака, що... втратив зір. Творча доля цього поета є яскравим прикладом того, що люди з обмеженими фізичними можливостями не тільки можуть повноцінно жити, але й вселяти віру в інших.
Іноді, щоб перемогти темряву,
Треба втратити стежку до світла...
Переплітаються у житті сучасної молоді два кольори: червоний і чорний. Таке митросплетіння знаходить відображення і у поезії.
У печаленьки два боки,
Ніби у медалі.
На однім - бездонна прірва,
А на другім - далі.
Світло сонячної мрії,
Що до себе манять...
Не зійти б лише з дороги
У густім тумані
На манливі звуки смути,
Чорного роялю.
І душею не відчути темний бік медалі.
Складний шлях процес вибору шляху. Іноді варто кілька разів зважити всі «за» та «проти», щоб не помилитися. Наступна поезія пропонує пошук себе, як основний шлях самореалізації:
Вона шукала себе поміж зірок,
Шукала себе поміж хмар та вітрів,
У незнайомих лісах та на вершинах неприступних гір.
Вона шукала себе повсюди,
А я так і не знайшла...
Бо й сама не відала, що шукає.
У хмарах чути сотні голосів.
Та не лукавлять поміж них
Самі лиш дзвони.
Цими рядками хочеться підвести підсумок розгляду літературних творів для підлітків, що на даному етапі відзначаються глибокою метафоричністю і філософією. Але на жаль, часто-густо так і не порушують так звані «брудні теми»
Четверта вікова група
(від 16 років).
В цей час людина виходить із дитячої читацької аудиторії. Якщо юнаки та дівчата люблять читати, систематично навідувались до бібліотеки, якщо читання для них не лише один з видів проведення дозвілля, то на даному етапі у них прокинеться естетичне розуміння тесту. Це вже дорослі читачі. Знову ваги набирає мова - якісна, грамотна, продумана, багата. Важливими залишаються психологічність і гарна вибудована сюжетність.
Такі читачі здатні вже не тільки сприйняти ідею твору, а й критично її осмислити.
Як вже було зазначено вище, для читачів четвертої категорії притаманні експресійний (коли головне питання «що хотів сказати автор?») та естетичний (коли текст розглядається, як мистецький твір) типи читання.
Тут бачимо взагалі катастрофічну ситуацію: молодим людям пропонують все - бульварні романи, біографії політиків, кримінальні хронічки... Все, крім літератури.
Краща ситуація з поезією. Серед розмаїття назв пропоную «Матіолову ніч» Лідії Новикової та «Між богами і нами» Анни Багряної.
Обидві тонко відчувають світ, прагнуть естетичної досконалості.
Тексти характеризуються стислістю, багатством думок, використанням літературно-унормованої мови.
У А. Багряної навіть є вірш, присвячений... чужомовним киянам.
Чужомовним киянам присвячую
Як зараження крові -
«Хто послідній?»
«Хто пєрвий?!
Коли зраджують мову,
Не витримують нерви!
Хто ж вас виплекав діти?
Та чийого ж ви роду?,
Що навчились губити
Рідне слово для моди?
Не витримують нерви,
Не витримує серце!
Розсипається мерва,
Перемішана з перцем,
Коли чуєш усюди:
«Ізвінітє», «входітє»...бо не хочеться людям
Українського вжити -
Українського СЛОВА,
А не хліба чи пляшки.
Як зараження крові -
Небезпечно і тяжко.
У столиці держави
Розмовляють чужою,
Наче ж маємо право,
Ми ж таки - не ізгої,
А з корінням далеким -
Ще арійського роду,
Від батьків, що не легко
Здобували свободу.
То чому ж не вітання,
А «привєтствія» чути?!
Де поділось кохання,
Цвіт барвінку і рути?
Чом не «перший» а «пєрвий»,
Не «найкращий», а «лучший»?
Не витримують нерви...
Та невже не минуче?!
Ні! Минеться, я знаю,
Адже це - тимчасово.
Славний Київ засяє
В Українському Слові!
І не будуть по моді язики вивертати.
Тоді, браття, нам, годі!
наша пісня крилата -
Хай летить по дібровах
І розносить вітання!
Бо у нас, крім любові,
Ще живе і кохання.
Вдала у авторки і інтимна лірика, що підтверджує чисте, неоплямоване кохання.
Вимрій
Не поспішай. Посидь біля мене.
Може, я завтра піду в інший вимір.
Вимрій мене, легкокрило-земну.
Вимрій мене, зорецвітно-незриму.
Хочеш, я буду до тебе мовчати,
Ніжно вустами торкатися тіла -
Так, як купальські русалки-дівчата
Чоловіків лоскотати учили?
Не поспішай я сьогодні - спокійна.
Мрійно мене пронеси через повінь.
Вимрій мене, неземну, ненадійну,
Вимрій мене - для своєї любові...
Тонкі настрої природи і людини помічає Лідія Новикова. ЇЇ поезії дихають чистою відданістю і коханням до рідного краю, розкривають перед людиною незбагненні обрії українського Слова...
Яблуневий вальс
Тумани пливли, наче сни,
Сліди пелюстки замітали,
У кожному дзвоні весни
Мелодія вальсу звучала.
Вже падали яблука. Спас.
І літо медове тікає.
Весни яблуневий вальс
І досі у серці лунає.
Ностальгічним теплом дихає поезія, вчить цінувати кожну мить життя.
Вишневе танго
Підбирав акорди їм травневий вітер,
І кружляли ніжні білі пелюстки,
Розлітались садом, наче сни торішні,
Кучерявих вишень росяні хустки.
Танцювали вишні, впоєні любов'ю,
І не відчували, як минає час.
Пролітали весни, розквітали долі,
А вони так схожі чимсь були на нас.
За вікном намистом червоніють вишні,
Колисають зорі на своїх руках.
Розлетілись їхні сукні білосніжні,
Та кружляє танго зоряне у снах.
... Просто дивно, як мало пропонується у наш час історичних творів для молоді. А якщо і пропонується то, як правило, носять упереджений характер. А між тим, правильний виклад історичних подій є запорукою того, що в майбутньому у молодої людини сформується позиція громадянина, громадянки, який може чітко оцінити той чи інший факт з історії нашої держави; який не спокуситься на пустопорожні обіцянки; який буде розвивати власну країну, замість того, щоб шукати щастя на чужині.
У Лідії Новикової історична тематика розкривається під незвичайним кутом зору. У поезії не присутні чітко виписані битви, але весь твір насичений яскравим антивоєнним і гуманістичним характером.
Дві тополі
При дорозі дві тополі,
Та по різні боки...
Зеленіють оглядають
Білий світ широкий.
Вітер листя розвіває,
Білий пух розносить,
Але доленька їм щастя
Так і не приносить.
Впали роси на тополі,
Листя перемили,
Де ж ви, милі, осокорів
Своїх погубили?
І тополі у хустинках
Росам розказали:
Осокорів їх високих
На війну забрали.
Срібні зорі на тополі
Сяйво розливають...
Мати й донька - дві тополі -
Долю виглядають.
Висновки до розділу ІІ
На цьому закінчимо розгляд впливу літератури на свідомість дитини. З усіх наведених прикладів, яскраво видно, що роль дитячої літератури як фактора виховання є неоціненний.
Не секрет, що батьки часто-густо не є авторитетом для власних дітей. Це одвічна проблема, що дістала назву «Батьки і діти». Отож, першочергового значення набуває те, хто стане для дитини кумиром: Гаррі Поттер, Боні і Клайд, Шушик або є їхні сільські однолітки, що ганяють м'яча; Наталя з Країни Сонячних Зайчиків і т. п.
А ще критично не вистачає літератури, яка б викривала і таврувала антиморальні прояви, вбиваючи їх у душі дитини ще в зародку...
Комментарии