Минуло більше десяти років, як Роза Черник виїхала до Ізраїлю. У житомирському містечку Овручі залишилося багато рідних і близьких їй людей. Кортіло навідатись в Україну, а особливо побувати у Карпатах. Про це мріяла ще в дитинстві. А тут довідалася, що у Міжгір’ї проводиться щорічний фестиваль одарованої юні «Рекітське сузір’я». І довгоочікувана мрія здійснилася. Літаком дісталася до Києва, кілька днів погостювала на Житомирщині. Навідала свою шкільну подругу Валентину у Львові, а потім рейсовим автобусом приїхала на Міжгірщину. Все побачене тут радувало душу. І дзвінкі потічки, розлогі полонини, мінеральні джерела і Синевирське озеро, гірські водопади залишились у серці закордонної гості назавжди.
А ще їй хотілося верхи покататися на конячці, яку побачила разом із її господарем у Тереблянській долині. Як не благала жінка вівчаря, але він відмовляв її від такого романтичного задоволення. Дуже жалкувала Роза, що так вийшло. Але змирилася. Може й насправді небезпечно, роки уже не ті…
З такими думками повернулася жінка додому. І ось раптом телефонує мені і каже:
- Не поталанило мені сісти на вороного у Карпатах. Жалкую, звичайно. Але не біда – покаталась на верблюді. Можу навіть фото вам надіслати. І надіслала його електронною поштою. Ось воно. Дивіться. Насолоджуйтеся. Може і вам колись пощастить осідлати височенного верблюда, який маленьким видається, коли лежить.
Комментарии