Осінній ліс обняв мене журбою
І сипле листя-золото до ніг.
І кружля воно і мчить - ген за моріг
На крилах вітру шумно наді мною.
І сонце з осяйнистою золотою
Крізь гілки загляда, мов на нічліг,
Де тихне гомін радостей і втіх,
А осінь жде зустрітися з зимою.
Мене засмучує безрадісна пора,
Що згине ця блискучість знад назовсім
І серце
заполонить осені журба.
Та ждатиму весни для втіхи і добра
З теплом, щоб обігріло дім,
Щоб з думами втішався я у нім.
***
Розцвітає бузок
край мого вікна,
розцвітає поволі
і в'яне.
І біліє на скронях
моя сивина,
наче сніг,
що вкриває поляни.
І літа мчать кудись,
десь за обрій далин.
І немає їм стриму
в цім леті.
Промайнула пора
щонайкращих хвилин,
мов один я лишивсь
на планеті.
І минулого мила,
жаль і не жаль.
Вже розбито у друзки
всі надії.
І сумую і душу
стискає печаль.
Тільки спогад про тебе,
буває, зігріє.
