Високо на горіхові,що росте в бабусиному саду, сидить сорока і скоса поглядає на мене. Відразу впізнав у ній безхвосту злодійку.
- Нічого, хвіст відросте, заспокоюю птаху. - А красти – не можна! Добрий урок отримала. Тепер, мабуть, з тебе подруги насміхаються, не беруть у свою компанію. Та й без хвоста важко маневрувати у повітрі…
А як все сталося?
Влітку сорока занадилася на бабусине подвір’я, де гуляла квочка з курчатами. На якусь мить квочка втратила пильність. Курчатко, яке відбилося від неї, угледіла сорока. Каменем кинулася на «жовтого клубочка» і вже було втікати зі здобиччю, як із-за куща вискочив Цезар – розумний пес, курчаток в образу не дасть. Його, лежачого у затінку, якраз злодійка і не запримітила. Цезар схопив міцними зубами сороку за хвоста, та смикнулася вгору, курча випустила, а сама залишилася і без обіду, і без… хвоста.
Дотепер дивуюся: якби не Цезар, то курчатку був би грець. Сам би не встиг підбігти на порятунок.
Я відразу похвалив Цезаря. Квочці наказав:
- Будь обачнішою!
Цезар віддав мені сорочого хвоста в обмін на шматочок ковбаски. Я уважно придивився до трофею. А хвіст у сороки, виявляється, не зовсім чорний. Під сонячним промінням він переливається різними кольорами – синім, зеленим, жовтим, фіолетовим… Словом, як у павича.
Комментарии
Кстати, хвосты сорок очень похожи на хвосты волнистых попугайчиков: несколько длинных перьев, и ближе к основанию окружение из коротеньких. И они их одинаково распушают. Родственники)