Коли навчався ще у третьому класі, вчителька дала домашнє завдання: написати невеличкий твір про зиму, у якому обов’язково має бути речення про снігурів.
Ага, легко сказати: «Напиши!», а снігурів я ще ніколи не бачив... Їжачка бачив, білочку, горобців, синичок, голубів, дятла, чорного лелеку (!), навіть царя звірів – лева у зоопарку. Тільки не снігурів. Довелося «залазити» в Інтернет, розпитувати батьків, заглядати у біологічний довідник. Все ж отримав мало інформації. Тому написав приблизно таке речення: «На гілці гойдалися червоногруді снігурі».
Перед уроком зізнався вчительці, що про снігурів – це лишень плід моєї уяви та фантазії. Вона доброзичливо посміхнулася і похвалила за відвертість. Зрештою, тоді ніхто з моїх однокласників так і «не зустрічався» зі снігурами. Та й батьки запевнили: снігурі прилітають до нас узимку з Півночі, живляться ягодами, насінням дерев, кущів, але вже років з двадцять (мені тоді було лишень десять) чомусь не з’являються у наших краях.
...І ось така зустріч відбулася, як правило, неждано – негадано. Спочатку я закляк, коли побачив картинку: на тендітних гілочках берези, що росте у бабусиному садку, повисли кетяги калини. Навіть не повисли, бо ще й перестрибують з гілки на гілку. З яких пір такі дива кояться?.. Підійшов ближче і впізнав у цих «кетягах» снігурів – четверо птахів. Зовні вони схожі на горобців, але видало їх червоне пір’ячко на грудях.
Я завмер. Снігурі уваги не мене не звертали. Про щось «перемовилися» між собою тихесеньким свистом і махнули на сусідній кущ калини, де залишилося кілька ягід. Почали ними ласувати. Я не став турбувати їх під час обіду. Поспішно відійшов подалі.
Але серце моє наповнилося радістю – таки побачив снігурів!
Комментарии
Проте, гадаю, можна було б додати більше інтриги, описів, щоб диво тривало довше.
Зверніть увагу на кальковані слова (махнули), на чергування у/в та узгодження часів дієслів.
З грядущим Новим роком та новими творчими знахідками.