Є у нас така квітка — калюжниця. Має жовті квіточки, розміром з п'ятикопійчану монету, цілісні листочки, широкі. На невисокому стеблі завжди 3-5 квіточок. Росте на лугах, де багато вологи, біля боліт. У нашому краї її ще називають жовтим лататтям.
Цвіте вона весною, не зовсім ранньою, наприкінці березня (за теплої погоди) — на початку квітня, але тоді, коли інші квіти (окрім первоцвітів, мати-й-мачухи) ще не беруться до цвітіння. Милує око своєю красою аж до літа. Зацвітає калюжниця якось враз, неждано-негадано. Вже вкотре в цьому переконався.
Одного разу попросила мене бабусина сусідка наламати для її кізоньки вербових галузок. Залюбки погодився! Тим паче, випала нагода "вийти на природу", прогулятися лугом. Край боліт, де росте верба, побачив калюжниці. Густим килимом простягнулися рослини, але цвіту ще не було, тільки свої зелені пуп'янки у вигляді кульок наставили до сонця.
Наступного дня я вже сам напросився наламати для кізоньки вербових галузок, щоб подякувати господині за вчорашнє горнятко козячого молока — смачного, ситного і, як стверджують, вельми корисного для здоров'я.
Іду звичною стежкою, наближаюся до чагарників верболозу і... очам своїм не вірю: зелена лука за одну ніч перетворилася на золоту. Так калюжниця розцвіла і додала весняному пейзажу неймовірної краси. Не знаю чому, але дуже подобаються мені ці квіти. Враження, що тисячі малесеньких сонечок спустилися на землю і засяяли на зеленій травичці...
До речі, калюжниця вміє себе "захищати". Букет з цих квітів краще не збирати, бо рослина містить отруйні речовини.
Комментарии