Читати книги про природу, оповідання про тварин і птахів, рослини, особливо етюди — моя пристрасть. Пробуючи сам писати, звісно, навчаюся в інших авторів, але ніколи не запозичаю сюжетів. Красти — гріх!
У татовій домашній бібліотеці натрапив на книжку "Збірник текстів для переказів з російської мови для учнів 4-8 класів" 1981 року видання. Вона збереглася ще з татових шкільних років. У цьому збірнику багато цікавих невеличких оповідань, етюдів про природу М. Сладкова, В. Біанкі, В. Бочарникова, О. Дорохова, Г. Скребецького, І. Соколова-Микитова та інших письменників. Перечитую по кілька разів, насолоджуюся розповідями про довколишній світ.
І ось в одного автора — В. Петрова — читаю про весняну повінь таке (подаю у власному перекладі з російської): "Підступила вода до самих кротовин на лузі. Доведеться четвероногим землекопам рятуватися десь вище". Тут у літератора мабуть-таки закралася помилка. Люди старшого віку не раз казали мені: "Кроти — розумні істоти! Вони ніколи не будуть рити своїх тунелів, "будувати" горбків-кротовин нижче рівня майбутньої повені, чи впритул до води, що підступить". Тож кроти врятувалися ще до розгулу водної стихії!
Знання такої прикмети неабияк допомогає селянам у городництві. Коли я допомагаю бабусі Лесі садити город, вона (агроном за фахом) постійно застерігає: "Картоплю й іншу городину висаджуватимемо до того місця, де є кротовини. Далі може підступити вода". Справді, в кінці нашого городу — невеличка долинка. Від талого снігу, рясних дощів це місце, бува, трохи підтоплює. Але не біда. Там ми висіваємо кукурудзу — не вельми вибагливу рослину, яка навпаки добре сушить грунт, витягує вологу.
Кроти ще ніколи не помилилися. У долинці городу рили кротовини тільки тоді, коли були суха весна і спекотне літо.
