Червень славиться в Україні цвітінням липи. Її духмяний аромат наче сповиває весь простір. У містах, селах так і чути радісне: "Липа цвіте...".
Над золотистим цвітом гудуть невтомні бджоли-трудівниці. Корисний липовий чай, особливо взимку. Лікує застуду. Та цвіт краще збирати з дерев, що ростуть подалі від траси, навіть не у міських "загазованих" парках, а десь у лісі, в полі.
Один мій знайомий (дядечко вже поважного віку) зізнався:
- Не люблю ні липового чаю, ні її духмяного аромату. У дитинстві виліз на дерево назривати цвіту, не втримався і впав на землю. Отямився у лікарні. На руці - гіпс. Закритий перелом. Все, як у кінофільмі "Діамантова рука". Але деревце не винне! Сам винен...
Хоча липа цвіте у червні, але в Україні лише наступний місяць називають липнем, коли та вже відцвіла. Може, якась плутанина?.. Ні! Народ не помиляється! (Зрештою, однокореневі назви липня, чи близькі за звучанням є й в інших слов'янських народів). Існує кілька версій щодо назви липня. І одна з них - наприкінці липня, за сприятливої погоди, пасічники беруть з вуликів липовий мед. Також, як і чай, корисний та цілющий.
Такий мед тато і мама завжди купують у парафіяльному кіоску церкви Священомученика Йосафата м. Червонограда. Дешевше і надійніше (без домішок), ніж на ринку. Так, парафія має свою пасіку, за якою доглядають досвідчені пасічники. Кошти від реалізації меду йдуть на оздоблення храму, а тепер ще й на будівництво дзвіниці та музею. Отож Божі комахи - бджоли - будують церкву.
Комментарии