Усім відомо, що вода у звичайному джерелі - безбарвна, без запаху і смаку. Тож писати про її смак безглуздо. Але тільки не про воду з лісового джерельця, на яке я випадково надибав. Зрештою, не один я. У літню спеку воно втамовує спрагу багатьом ягідникам, грибникам, живить рослинність. Напитися водички і скупатися у джерельці прилітає дрібне птаство. Шкода, що лісових звірят тут не зустрічав.
Вода у ньому справді чиста, прозора, смачна. Навколо росте кілька беріз. Складається враження, що весною вода у джерельці набуває присмаку березового соку, а ще пахне хвоєю від ялин та сосен. Влітку, коли дозріває малина (є тут кущі цієї рослини), вода має смак малини, наче настояна на її ягодах та пахучому листі. На зміну малині поспішають дозріти суниці. І вода вже набуває їхнього смаку. Потім - чорниці... Пахне вона й м'ятою, іншими лісовими травами, восени - грибами.
...А, може, мені це просто видається, самонавіювання, бо дуже полюбив це місце... Втім, смачнішої води я ще не пив!
