Олесь ДУДИН,
поет-перекладач,
м. Ходорів, Львівщина
КОВАЛИКОВE ПОЛЕ
Поема
Присвята моєму другові,
поету, почесному професору МАЛіЖ,
президенту Міжнародного дитячого фестивалю
"Рекітське сузір'я", Герою Козацтва України
Володимиру КОВАЛИКУ
І.КРАСА СВІТАНКУ
Краса світанку
І свіжість ранку,
А сонце в танку:
Усе довкола аж іскрить;..
Дзеркальна мить, всесуща мить.
У барві сонячного ранку
Веселих розмаїть основа,
Природи дивна суть,
У щебеті птахів – її розмова,
Її та велич смерекова
Скипає мерехтом блакитних гір
І дивиться на мій Етер
Красою сонця її душа ранкова,
Карпатських гір душа,
Іскрить краса на диво пречудова,
Смаглявих тіл земна краса
І в ту красу вдягається моя уява,
І нею Безміру натхнення палахтить.
Ти поглядаєш зліва, справа,
Її краса тією величчю іскрить,
Її краса – незвична, загадкова
До царства вічного стремить,
Її душа така вже виняткова
В ранкових променях ярить.
Вона в сузір’ї гір
Таємним подихом бринить,
Любов’ю, ласкою бринить,
Як гір стрімких всесутність смерекова.
І.ДУША РЕКІТ
Душа Рекіт –
Смаглявий квіт –
Коваликове поле.
У повені розлогий світ –
І повне люду і не голе,
Барвистий цвіт –
Сусідів цвіт,
Барвистий…І не коле.
Іскрить, струмить, пахтить;..
І люду повне
Коваликове поле.
Збігають до потоків срібних,
З надверхів’їв в доли
Будівлі їх і їх стодоли.
Тільки гонта смерекова
Кров’ю пахне, квітне болем.
Скошене, не скошене;.. –
Ярий дзвін,
В травах росяних
Коваликове поле.
Радістю кипить,
Барвою ярить,
Ніжним голосом п’янить,
Розкішшю і пристрастю дитячою
Надить і п’янить.
І нагорода, замаяна Хрестом відваги
З подовгих літ, з далеких літ
На славу України віншує добрі справи
Коваликовим болем,
Коваликовим полем
II.ДУША РЕКІТ
З тяжкої праці, плідної на всі часи,
Посеред байстрюків і казематів,
Посеред геніїв-легенд легендою стає,
Героєм проти посіпакі,..
Зкам’янілу кров вінчають кістяки.
Довкруг Рекіт –
Зоряний цвіт
Святою вічністю іскрить;..
Роса іскрить, краса пахтить
І сяє спалахом суцвіть
Краса Карпат, смереки цвіть.
У нескінченну мить,
Благословенну мить
Усе летить:
Стіжки летять
І трави росяні пахтять
І наливають молочно-срібним сяйвом
Верхів’я і сади;..
Усе Міжгір’я з межи гір
Красою тне блакитний зір,
Поміж смереками людина й звір, –
Не стелиться ні вовчий, ні медвежий запах,
Не чути гір душею вір, лише нейронний запал;..
Карпатських гір душа –
Смаглява, веселкова,
Її душа ранкова
Палає, мерехтить,
Іскрою вічності пахтить.
Її нікому не скорить,
Не покорить ніколи і нікому: красу невинну, загадкову:
Вона всім Всесвітом палахкотить,
Всією радістю дзвенить
І живить світ і цвіт, і нас, і нашу мову.
Споконвіків до нас, як Безмір Птах летить,
Вдягає зоряну росу
Бурштинним спалахом суцвіть.
В оранжевих потоках сріблясто-синій зір
Вдивляється в небесне Око
З вершин землі, з Карпатських гір.
Душа Рекіт –
Смаглявий квіт –
Коваликове поле.
