Постійно мерзну, ніби по моїх венах тече крижаний метал.
— Я просто хочу бути з тобою цієї зими, спати поруч, як сплять пси з дітьми — щоб зігріти й не розбудити, — казав він.
Я лежала поруч, дивилася на його ямочки, тримала за руку й рахувала родимки на правій щоці, аби запам’ятати. Він сміявся й запитував: «Навіщо тобі вивчати мене напам'ять? Я ж поруч».
Був.
Жахливе, страшне слово – «було». Було, але пройшло. Освітило щастям, змінило життя, подарувало надію, перевернуло світ з ніг на голову. Було, а зараз немає. Було й лишило по собі біль, купу спогадів, хворобливий відчай, маніакальний страх. Слід у душі, який нічим не стерти. Рану, яка ніколи не загоїться. Було, але закінчилося. Було й ніколи більше не станеться.
Ми здатні стрімко розпрощатися із шкідливими звичками: кинути палити, відмовитися від спиртного, перестати об'їдатися солодким перед сном. Але є такі речі, які не підвладні силі волі: забути або розлюбити наприклад. Усе, що народжується в серці, назавжди в ньому лишається.
Треба навчитися відтинати минуле, аби рухатися вперед. Усе минає. Повертатися назад немає жодного сенсу, щастя там не буде. Немає ніяких «якби». Люди йдуть, так і має бути. Але повторю для вас мудру пораду: «Не окрилюйте тих, з ким не збираєтеся в небо»…
Комментарии
Аня, это значит, что вам предварительно следует сохранить понравившийся рисунок на рабочем столе своего компа
Модератор.