Якось я пішов з татом на ринок промислових товарів купити деякі деталі для сантехніки. Та біля однієї з торгових палаток, здивувавшись від побаченого, вже й забули, що саме мали купити. На долоні продавця сидів голуб і ласував соняшниковим насінням. Коли долоня спорожніла, голуб стрибнув продавцю на плече, щось "нашіптував" йому на вухо, довірливо заглядав в очі, той запихав руку у кишеню, витягав чергову порцію соняшникового насіння, а голуб знову сідав на долоню і продовжував снідати.
— І так щоранку, в один і той же час, уже два роки поспіль, чи дощ, чи сніг, чи спека цей голуб прилітає до мене, — прокоментував продавець — вусатий дядечко з доброю, щирою посмішкою на обличчі. — Ні в кого з рук не візьме корм. Як насититься — летить у своїх справах.
— А коли у мого колеги вихідні (це — неділя і понеділок), то голуб взагалі не прилітає, — додав сусід по торговій палатці. — "Вирахував" робочі й неробочі дні. Пробував я його підгодовувати, та куди там, відвертається птах від мене, хоч, може, і голодний.
— Одного разу, — продовжив продавець з голубом на плечі, — йдучи на роботу, забув купити соняшникового насіння. Так цей друг чекав-чекав на гостинця, врешті не витримав, сів мені на голову і почав невдовлено смикати за чуба, за брови, за вуха, мовляв: чого прийшов з порожніми руками?.. Довелося залишити палатку на свого сусіда, а самому йти за покупкою, благо, що недалеко. Допоки не нагодував — доти птах не заспокоївся.
Оце так дружба з голубом! Оце так довір'я! Недарма кажуть: "Птахи і тварини люблять добрих людей, відчувають їх".
