(З фенологічного щоденника)
Кожної пори ліс щоразу виграє нову оркестрову мелодію. Весною він сповнюється веселим, бадьорим пташиним співом. На початку літа, у червні, завмирає. Пернаті вже вивели у гніздах пташенят, тепер посилено годують, літають у пошуках їжі для своїх ненаситних малят. Їм не до співу. Тільки верховіття дерев під подихами вітру зрідка порушують лісову тишу та гул джмелів. Спливе трохи часу — і молоді птахи, які покинули батьківські гнізда, пробуватимуть свої голоси. Ох, як ще невправно співають, але і їх приємно слухати.
Особлива мелодія осіннього лісу, хоч і мінорна, навіює смуток. Повсюди чути шурхіт опалого листя: під ногами, коли ступаєш, від крапельок навіть дрібнесенького дощу ("мжички"), від подихів того ж вітру. А дмухне сильніше — важко застогнуть старі високі сосни, зашумлять їхні густі розлогі крони. Восени це виразно чути, аж у вухах бринить.
...Вітер задає тон мелодії осіннього лісу: то гучніше він гуде, то стихає, то у пориві піднімає із землі опале листя і кружляє з ним у несамовитому вихорі. До учасників цього імпровізованого танцю долучається листя, яке щойно падає з дерев. Допоки впаде на землю, встигне добряче покружляти. Павутиння, натягнуте між деревами, мов струни, враз рветься і, здається, бринить. (Звісно, це — перебільшення). Та все ж, звучить сумна мелодія осіннього лісу.
...Змовкли птахи, навіть ті, що не відлітають у вирій. Свист синиці, цвірінькання горобців, скрегіт завжди чимось здивованої сороки, каркання ворон почуєш тільки на узліссі, поблизу села. Ці пернаті перед зимою перебираються поближче до людських поселень. Щоправда, привітав мене веселим свистом завжди бравурний, прудкий повзик. Та й той хоче перебратися на зиму ближче до людей. У годівничці швидше щось знайдеш, ніж у лісі. Бува, що скрине сойка і неодмінно загубить жолудя. Невгамовно барабанить дятел. (Барабанить він будь-якої пори року).
Але, прогулюючись осіннім лісом, дякуєш Природі і за ці звуки, бо і в них є щось чарівне, загадкове, особливо для тих, хто любить Природу, любить усе живе. Компенсує мінорні мелодії багатство кольорів, якими обдарувала Природа осінній ліс.
...Надвечір'я. В осінньому лісі скоро смеркається. Час повертати додому. Наче проводжаючи мене, озвалася сова — моторошно "загула". Чи, може, хотіла налякати?..
Не боюся, звик! Не раз чув їх.
...Останній акорд на сьогодні. У піднебесних сутінках сумно закурликали (ще кажуть: "затрубили") журавлі. Ці голоси не такі, як весною, радісні. Важкими помахами крил відлітають у вирій.
Повертайтеся, птахи, хутчій додому, приносьте весну на крилах!
