Якось з батьками завітав у село до наших родичів. І перший, хто нас зустрів, це, ні, не господар з господинею — завжди гостинні, не песик Жучка — завжди весела, непосидюча, голосиста, коли гавкає, але не кусає, а... сова, невеличка, розміром з голуба, яку орнітологи називають — сич хатній. Довелося мені "залазити" а інтернет, аби з'ясувати, що то за птиця, бо просто "сови" не буває, а є декілька видів. Вона сиділа на старій, широкій у кроні яблуні, що росте на подвір'ї, і з подивом дивилася на нас, мовляв, хто ми, звідки, чого прийшли... У мудрої сови було більше запитань, ніж відповідей.
Це неправда, що сови не бачать удень, а тільки вночі. Так, вони ведуть нічний спосіб життя, полюють на дрібних гризунів, коли ті вилазять зі своїх схованок-нірок. Та, насамперед, сови сприймають світ не зором, а вухами-"локаторами". Мишу зачують за сто метрів.
А ось і господар на порозі хати...
— Майже рік ця сова живе у нас, — став пояснювати, побачивши наше здивування і зачарування птахом. — Спочатку, ранньою весною, їх двоє прилітало. Ретельно оглядали сад, подвір'я, вивчали кожний закуток, "познайомилися" з курочками, качками (на курчаток і качаток не зазіхали), з котом-ледарем, з Жучкою (та гавкала-гавкала і перестала), а потім з нами. Ми їх не тривожили, не лякали. Але залишилася на господарстві чомусь тільки одна сова. Під дахом хліва є невеличкий отвір-люк для провітрювання сіна. Вона й вирішила, що це — її дупло. Там і оселилася. У сіні — м'ягко, зручно, тепло. А поряд, за хатою, розкинулося широке поле. На його ланах ростуть жито, пшениця. Де хлібні злаки — там вдосталь мишей, улюбленої поживи для сови.
Сова тим часом уважно слухала наші розмови, наче здогадувалася, що це про неї. Задоволено крутила-вертіла головою на всі боки. Як з'ясувалося потім, їй подобається, коли до неї промовляють ніжні, лагідні слова, наче втішається собою від них. Відразу пригадав приказку: "Все живе любить ласку!".
— Вранці, — продовжує господар, — сова сидить аж до опівдня у своєму "дуплі", на горищі. Мабуть, спить. Не заглядали, аби не турбувати. Вдень відпочиває на цій яблуні, де і тепер сидить, а вночі полює. Доводилося нам чути її моторошні крики, та вони нас не лякають.
Цей птах став майже ручним. Щоправда, в руки не дається, але близько до себе підпускає. Можна до неї уважно придивитися з відстані півтора метра. Вельми задоволена, коли її пригощають м'ясом. Для цього шматочок гостинця доводиться чіпляти на сучок біля птаха, бо з рук не візьме.
...Трапляється, що дикі звірі, птахи оселяються поряд з людиною. Можливо, вони чекають від людей якоїсь допомоги, захисту чи, навіть, порятунку. Ми, на жаль, не завжди спроможні таке зрозуміти. Головне, не ображайте їх!
Комментарии