(З фенологічного щоденника. І не тільки...)
12 листопада. Субота. Похмурий ранок. Ідемо з татом у село до бабусі заготовити дров. Наздоганяємо пастуха, який повільно жене стадо корів. Ті якось неохоче чалапають на луг. Хоч пізня осінь, але погода ще дозволяє їм пастися.
- Сьогодні востаннє йду з ними на пасовисько, - говорить пастух. - Завтра, а, може, ще й ввечері випаде сніг. Чуєте, як ворони гучно каркають, та й густі чорні хмари насунулися на небо. Все, цього року завершився мій пастуший сезон...
Справді, ворони кричать, гомонять, шумлять, влаштували якийсь пташиний Сорочинський ярмарок.
Увечері таки випав сніг.
13 листопада. Неділя. Вранці (о 7.30) йшов з батьками до церкви по білій ковдрі. Місцями снігу намело по коліна. Комунальники не встигають прибирати, хоча працюють справно. Весь день лапаті сніжинки падали з неба на землю. Увечері по телебаченню тільки й було чути у випусках новин: в окремих районах Львівщини через потужний снігопад оголошено недзвичайну ситуацію, педагогам радять відмінити на деякий час заняття у школах.
Втішений надією, що й у мене будуть "додаткові канікули", контактую через інтернет зі своїми однокласниками, членами учнівського шкільного комітету самоврядування (нещодавно мене обрали до його складу). Ті також плекають надію на "додаткові канікули". Краще сказати - вимушені, але не для нас, школярів. Від учителів - ні слова. Мовчать! Місцева влада також мовчить щодо канікул. Продовжую "висіти" в інтернеті... Листуюся з друзями, впевнений, що до школи таки не треба йти...
- Маркіяне, ви так самонаврядуєте, що й без відома вчителів оголосите у школі надзвичайну ситуацію, - жартують батьки.
Заглядаю крізь вікно на вулицю: ой, а снігопад вщухає... Тут ще й інтернет-повідомлення від однокласника: "Завуч наказала: Завтра всім до школи! Жодних надзвичайних ситуацій!". Це він, однокласник, не побоявся зателефонувати до неї. Його прикре інтернет-повідомлення вмить розвіяло всі ілюзії.
14 листопада. Понеділок. Похмурий ранок. (Так само, як і на душі). Сьогодні, за церковним календарем, свято Кузьми і Дем'яна. У народі кажуть: "На Кузьми і Дем'яна любить бути дорога санна". А де ж сніг?.. Замість нього побігли струмки води. Розтанув. Весна, та й годі!
Не один я засмучений іду до школи. Таких - багато. А які ж були сподівання, які ж плекали ілюзії... (Звісно, це - жарт!).
Комментарии