(Зі спостережень, занотованих у фенологічний щоденник)
Зима. Сніг. Мороз. Холодно і голодно пташкам. Тож, як кажуть, зима — не мати, а голод — не батько! Під товстим шаром снігу, тим паче, якщо внизу ще й утворилася крига, дрібним пернатим годі знайти насіння рослин, яке опало влітку, восени. У селах для них прохарчуватися значно простіше. Можуть поласувати тим, чим господарі підгодовують домашню птицю — курей, качок, гусей, індиків. А в містах?.. Доводиться розраховувати тільки на годівничку, якщо добра рука прикріпила її на дереві, особливо, коли годівничка не буває порожньою. Зрештою, годівнички знайдеш і в сільських садах. Так добрі господарі дякують птахам, що борються зі шкідниками.
У Червонограді на центральній площі міста чуйні люди час від часу підгодовують голубів. Щось із цього «святкового столу» перепадає і дрібним пташкам. Але так, мабуть, не в кожному місті, містечку. Може, я й помиляюся. Сороки, ворони, галки не пропадуть. Знаходять для себе харчі у смітниках. Розумію, що це дещо гидко звучить. А коли дошкуляє мороз, то всідаються на місцях, де прокладено під землею теплотраси, і гріються. Одного разу прорвало теплотрасу. Посеред зими завирував «гарячий гейзер». І щоб ви подумали?.. Ворони влаштували собі колективну купіль. Однак трасу швидко відремонтували, безкоштовну лазню для ворон закрили.
...У нашому дворі на горобині висить годівничка. Відверто кажучи, на знаю, хто постарався. Це не просто годівничка, а щедра багата хата! Кожен щось підсипає. Тут на пташок завжди чекають крихти хліба, насіння соняшника, зерна пшениці (закупили на різдвяну кутю і є надлишок), навіть хтось не пошкодував жменьку гречки та пшона — також «смаколики» для пернатих.
Рано-вранці ягодами горобини (ці кетяги довго тримаються на дереві) поласували сірі дрозди. Вони зимують у наших краях. У саму годівничку не заглядали. Після них прилетіла зграйка синичок — з десяток пташок і відразу взялися снідати, аж веселішими стали. Каюся, забув принести їм шматочок сала. Наступного разу неодмінно принесу. (Врахуйте, що синичок слід частувати тільки несолоним салом!). До синичок на сніданок хотіло долучитися троє горобців. Так ті не допустили. Ох, жаднюги! Хоча корму для всіх вистачить. Одні синички ласували, а інші відганяли непроханих гостей, потім мінялися ролями. Тільки після того, як синички вже поснідали, до «трапези» змогли приступити й горобчики. І вони неабияк зраділи гостинцям, стали весело цвірінькати, мов зима для них — не зима.
Після горобчиків з'явився повзик, побігав вверх-вниз по деревцю, спритно стрибнув у годівничку, схопив гострим дзьобиком насінину соняшника і щез у морозяному повітрі. «Отак швидко наївся?..» — аж здивувався я.
Цікаво, хто ще навідається сьогодні до годівнички?.. Але, спостерігаючи, станьте подалі від неї, аби не лякати пернатих.
Комментарии