Людині, кажеш, важко жити
У світі горя, смутку, сліз?..
Що ж мав Син Божий говорити,
Коли Хреста на плечах ніс?
До кого мав тоді кричати:
“Та схаменіться, грішні люди?!..”
Терпіти мусив та мовчати,
Насмішки слухать звідусюди!..
Кати добряче там старались,
Коли в його невинне тіло
Залізні цвяхи забивались
Пудóвим молотом уміло…
Він міг одним лиш рухом пальця
Покликать воїнство Небесне.
Та сам на страту він віддався…
Терпіти мусив, щоб Воскреснуть!
Щоб показати усім людям:
Не варто цінувать земне…
За цим життям − ще краще буде,
А це − і так колись мине…
…І він змовчав… Стерпів усе до краю…
Себе дозволив катувати,
Щоб пропустить тебе до свого Раю.
То як ти смієш нарікати?!
…Як смієш ти, заблудлий сину,
Лишатись невдоволеним життям?
Себе жаліти в цю хвилину −
То гріх великий, це собі затям!
