У бабусиному садку росте молода берізка. Колись тато й мама посадили. Ми ще ніколи не брали з неї соку, вважали: не доросла, аби людей частувати. І цієї весни не збиралися робити такого. Однак спокусив дятел, підказав, що у її стовбурі, гіллі сповна забурлив цілющий сік.
Кмітливий птах побачив відвислу гілку, трішечки надламану, а саме з цього місця сочилися краплини, забарабанив кілька разів по ньому, далі міцно вчепився за гілку кігтями, повис вниз головою, підставивши розкритого дзьоба під крапельки. Про такі дива я чув не раз, але ніколи не бачив.
- Може, і нас почастує берізка, - сказала бабуся Леся, що теж спостерігала за дятлом, прибираючи торішнє опале листя у садку.
Весняного теплого дня я зробив невеличку «ранку» у стовбурі дерева, з якої у літрову банку скапував солодкуватий напій. За день і ніч назбиралася майже повна посудина. Скажете, що мало? Але ж берізка молода, тендітна. Вранці ми змінили посудину, зробили нову «ранку», бо попередня вже затягнулася (загоїлася), втім, до вечора сік ледь закрив дно. Все одно смачний!
- Невже весь забрали?!. - у розпачі запитую бабусю. - Що ж тепер буде з берізкою?..
- Соку в неї вдосталь! - запевнила бабуся. - Тільки-от вночі вдарить мороз. Так перед різким похолоданням берези згортають свою «кров».
Справді, вночі вдарив мороз...
Комментарии