Куниця і яструб — два хижаки: один з царства звірів, інший з царства пернатих. Але обоє однаково полюють і на тих, і на тих. Лиш би пожива була!..
Яструбів бачив не раз, особливо восени на чистих переораних полях. Вони люблять сидіти на стовпах ліній електромереж чи телефонного зв'язку, на високих деревах край поля і чатувати на здобич. Навіть спостерігав полювання цього птаха на мишей. Вправний мисливець! З далекої відстані вислідить крихітну жертву і мчить прямісінько на неї. Ото зір має!
Куниці не бачив, тільки її сліди на снігу. Підказали дорослі. Але чув і читав про неї багато. Полює на гризунів, пташенят, буває, що може забратися у «хатинку» білочки і поцупити собі на обід її малят. Так, це жорстоко звучить! Спритно пересувається по землі і деревах. А як занадиться до курника — господарю лиха не минути. Хитріша і нахабніша за лисицю. Та хоч по деревах не скаче. Вполювати куницю — справа не з легких. Тут і пес не допоможе, хіба що натрапить на слід.
Виявляється, куниця і яструб можуть стати запеклими ворогами...
Навчаючись ще у п'ятому чи шостому класі, я взяв у бібліотеці книгу про тварин (люблю таке читати) і, гортаючи сторінки, натрапив на оповідання (на жаль, ні автора, ні назви твору з цієї колективної збірки пригадати не можу), у якому розповідалося про те, як зійшлися у поєдинку цих два хижаки. Яструб підстеріг куницю і зненацька напав на неї, схопивши за спину. Гострі кігті птаха намертво вп'ялися у тіло звіряти. І то так, що нападник сам не міг вивільнити свої «кліщі». Яструб із здобиччю піднявся високо у небо, пролетів з сотню метрів, аж раптом разом з куницею каменем упав на землю. Як з'ясувалося згодом, прудка куниця зуміла у повітрі вивернутися, але не звільнитися від кігтів нападника (все одно загинула б), і прокусити йому горло.
У смертельному двобої загинули двоє... Тільки для мисливця — автора оповідання потіха: здобув трофей у вигляді куниці без жодного пострілу. Читачів запевнив, що справив для дружини комірець...
